правило, обираються. Критеріями виборів того чи іншого представницького органу є його політичні погляди, професіоналізм. Професіоналізація влади – відмінна ознака держави, в якій існує демократично-політичний режим. В основі діяльності народних обранців мають лежати і моральні основи, гуманізм. Демократичне суспільство характеризується розвитком асоціативних зв’язків на всіх рівнях суспільного життя. При демократії існує інституціональний і політичний плюралізм: партії, профсоюзи, народні рухи, масові об’єднання, асоціації, союзи, гуртки, секції, клуби об’єднують людей з різними інтересами і нахилами. Інтеграційні процеси допомагають розвитку державності і свободи особистості. Референдуми, народні ініціативи, обговорення, демонстрації, мітинги, збори стають необхідними атрибутами суспільного життя. Об’єднання громадян приймають участь і в управлінні справами держави. Суспільні органи беруть участь в розробці рішень, порад, рекомендацій, а також здійснюють контроль за виконавчою владою. Таким чином, участь народу в управлінні справами суспільства стає насправді масовим і іде по двох напрямах: вибори керівників-професіоналів і пряма участь в рішенні суспільних справ, а також контроль за виконавчою владою. Демократичне суспільство характеризується як рівність суб’єктів і об’єктів управління. Управління в демократичній державі здійснюється за волею більшості, але з врахуванням інтересів меншості. Тому прийняття рішень здійснюється шляхом голосування та використання методів узгодження при прийнятті рішень. На новий рівень піднімається система розподілу обов’язків між центральними і місцевими органами. Центральна державна влада бере на себе тільки ті питання, від вирішення яких залежить існування суспільства в цілому, його життєздатність: екологія, розподіл праці в світовому суспільстві, запобігання конфліктів. Інші питання вирішуються децентралізовано, в тому числі на рівні місцевої влади, місцевого самоврядування. В результаті цього знімаються питання про концентрацію, монополізацію влади. Зрозуміло, що в демократичному режимі існують свої проблеми: надмірне соціальне розшарування суспільства, часом своєрідну диктатуру демократії, а в деяких історичних умовах ці режими ведуть до послаблення влади, порушення порядку. Слід також мати на увазі, що демократичні режими утворюються насамперед в тих державах, де соціальна боротьба досягає високого рівня і правляча еліта змушена іти на поступки народу, іншим соціальним силам, погоджуватися на компроміси в організації і здійсненні державної влади.
Демократичний режим також знає різні форми, перш за все найбільш сучасний ліберально-демократичний режим. Ліберально-демократичний режим існує в багатьох країнах. Його значення таке, що деякі вчені думають, що ліберальний режим – це власне, режим здійснення влади в умовах існування цивілізації на певному етапі його розвитку, навіть фінальний підсумок, який закінчує всю еволюцію політичної організації суспільства, найбільш ефективна форма такої організації. Нові тенденції в розвитку цивілізації, прагнення особи втекти від екологічних, ядерних та інших катастроф породжують нові форми здійснення державної влади, наприклад, зростає роль ООН, появляються міжнародні сили швидкого реагування, але в цей же час зростають протиріччя між правами особи та нації. В теорії держави ліберальними називаються такі політичні методи і способи здійснення влади, які засновані на системі найбільш демократичних і гуманістичних принципів. Ці принципи перш за все характеризують економічну сферу взаємодії особи і держави. У співвідношенні особи і держави пріоритет зберігається за інтересами, правами, свободами особистості. Ліберально-демократичний режим заснований на ідеях і практиці народовладдя, системі розподілу влади, захист прав і свобод особи, при яких важливу роль відіграє судова влада. При цьому формується повага до суду, Конституції, правам і свободам інших індивідів. Принципи самоуправління і саморегулювання пронизують численні сфери життя суспільства. До ліберально-демократичного режиму належить ще два різновиди демократії. Це гуманістичний режим, який, зберігаючи всі цінності ліберально-демократичного режиму, продовжує і посилює його тенденції, ліквідовуючи його недоліки. Його правова форма орієнтується не в загальному на особистість, на індивіда, а на забезпечення здоров’я, безпеки, благоустрою, конкретний соціальний захист, підтримку конкретної сім’ї і особистого життя кожного члена суспільства. Людство – це ціль, а не засіб, – це головний принцип гуманістичного режиму. Висока соціальна і юридична захищеність, затвердження цінностей кожного людського життя – це обов’язки держави, які лежать в практичній діяльності всіх органів державної влади. Людство вже тисячоліття шукає найбільш вдосконалені форми державної організації суспільства. Ці форми міняються з розвитком самого суспільства. Форма правління, структура держави, політичний режим – це всі конкретні сфери, де цей пошук іде найбільш інтенсивно.
Висновки
На основі проведеного дослідження потрібно зробити такі висновки:
1) Форма держави – це сукупність найбільш загальних ознак держави, які зумовлені інституціональними і територіальними способами організації влади.
2) У категорії «форми держави» проявляються, по-перше, публічно-владні відносини, які дають змогу розглядати державу як об’єднання індивідів, рівномасштабне суспільству, засноване на обміні товарів і діяльності. По-друге, природа і організація публічної влади – це система установ, які здійснюють управління загальносуспільними справами. По- третє, таким чином виражається внутрішній територіальний устрій держави. Тому, традиційно вітчизняна теорія держави і права завжди виділяла форми держави як три основні взаємозв’язані блоки: форму правління, форму національно-державного і адміністративно-територіального устрою, політичного режиму. Якщо форми правління відповідають на питання про те, хто править, як править, здійснює державну владу в державному організованому суспільстві, то форма національно-державного і адміністративно-територіального устрою розкриває способи об’єднання населення на певній території, зв’язок цього населення через різні територіальні і політичні утворення в державі в цілому. Політичний режим пояснює – яким способом здійснюється державна влада в конкретному суспільстві, за допомогою яких прийомів і методів держава виконує свої соціальні призначення: забезпечує економічне життя, забезпечує порядок, захист громадян, вирішує інші загальносоціальні, національні, класові завдання.
3) До форм державного правління належать монархія і республіка.
Монархія – форма державного правління, при якій державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається в спадщину, не залежить від населення (як правило, не затверджується ним).
Республіка – форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк.
Монархії поділяються на такі види.
Абсолютна – монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту, приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія).
Конституційна монархія – влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.).
Види республіки: парламентська, президентська, змішана.
Парламентська республіка – глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина).
Президентська республіка – глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом – прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак).
Змішана республіка – глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має вправо головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція).
4) Формами державного устрою є унітарна та федеративна держави.
Унітарна держава – проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав.
Федерація – складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права. До форми державного устрою відносять також конфедерацію – тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.
5) Формами державного режиму є демократичні та недемократичні політичні режими. Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. В умовах антидемократичного державно-правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.
Список використаних джерел
- Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23. 07. 96), ст. 141.
- С. Телешун. Поняття державного устрою України: проблеми теорії і практики. – 2000. – №6. – С. 14-19.
- В. Сухонос. Аналіз державного режиму: термінологія, класифікація та характеристику в постіндустріальну епоху // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №12. – С. 10-13.
- Л. Лоха. Від монархії до республіки один крок? Довідкові матеріали до теми «Сучасні форми держави» // Історія в школах України. – 2004. – №4. – С. 23-26.
- Ю. Галай. Парламентсько-президентська республіка та політичні партії // Персонал. – 2006. – №7. – С. 20-23.
- Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін. ; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
- Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
- Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
- Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – К. : Атіка. – 2001. – 176 с.
- Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. / Авт. -упоряд. Кравчук М. В. – К. : Атіка, 2003. – 288 с.
- Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. пос. – К. : МАУП, 2003. – 240 с.
- Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
+3 8(066) 185-39-18
f