Поняття та види форм держави

Міждержавні утворення знають і таку форму, як співтовариство держав. В основі утворення, як правило, лежить міждержавний договір. Утворення являє собою ще одну перехідну форму до іншої державної організації суспільства. Воно в більшості випадків підсилює інтеграційні зв’язки держав, включені в об’єднання. В співтовариство можуть входити асоційовані члени – держави, які прийняли ті чи інші правила, які діють в співтоваристві. Порядок вступу в співтовариство і вихід з нього визначається членами товариства. Треба підкреслити, що федеративні і міждержавні об’єднання – конфедеративні, співтовариські форми – не потрібно розуміти догматично. В реальному житті ці форми можуть мати самий широкий спектр, давати такі співвідношення, як конфедеративно-федеральні, коли в одних обставинах між державами здійснюються федеративні, а в інших конфедеративні зв’язки.

В даному випадку теорія держави виділяє і розглядає найтиповіші, основні, ті які характеризують ті чи інші реальні форми утворення держави. Теорія держави передбачає, що в цій сфері, так як і в других політико-правових областях, діє ціла система різних факторів, тенденцій, які дають різноманітні й унікальні утворення національно-державних і адміністративно-територіальних форм.

Наприклад, такі утворення, як імперія – насильне об’єднання держав, для здійснення будь-яким способом завоювання, чи шляхом утворення іншого виду тиску. Разом із цим історія знає і добровільне, договірні входження деяких держав до імперії. Це здійснюється, як правило, тоді, коли народу цієї держави загрожує знищення (релігії чи мови), народ цієї держави бачить свій порятунок і захист в імперії.

 

 

 

Форми державного устрою не можуть відповісти на питання, за допомогою яких способів, прийомів здійснюється взаємодія державної влади і населення, які відображаються в політичній сфері, дійсне співвідношення класових сил, які політичні статуси різних державних організацій, яку роль виконують фактичні органи держави по управлінню населенням, що мешкає на її території. На ці питання відповідає третій вид форми держави – політичний режим.

В цій характеристиці форми держави відображаються правові чи не правові способи здійснення влади, методи використання «матеріальних» додатків держави: тюрем, інших каральних установ, диктаторські чи демократичні прийоми впливу на населення, ідеологічний тиск, порушення свободи особи, захист прав громадянина, участь в управлінні народом, політичні партії.

Одним з видів виявлення виду політичного режиму є правова форма застосування тих чи інших способів здійснення державної влади.

Політичний режим, як правило, завжди являється політико-правовим режимом і цю обставину не можна забувати. Певні політичні режими завжди пов’язані з тим, в яких правових чи не правових формах він з’являється перед дослідником. Саме конкретна правова система в утриманні своїх правотворчих і правозастосовних актах, в організації політичної і судової влади, в ролі армії та інших характеристиках дозволяє достатньо точно виявляти вид політичного режиму.

Нерозривні зв’язки політичного режиму і його правової форми, підкреслюється історичним аналізом і теоретичним обміркуванням в межах сучасного соціального значення, має наукові і практичні значення. За видом політичного режиму визначають і саму державу, її природу, оскільки політичний режим вміщує основні характеристики державного володіння.

Таким чином, вивчення методів і способів, з допомогою яких держава управляє людьми, які проживають на її території, визначається також об’єктивно необхідним для з’ясування форми (устрою) держави. Державний режим – це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Державний режим – це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суспільних суб’єктів, відношення державної влади до правових основ діяльності її органів.

Державний режим поділяють на демократичний та антидемократичний. Проте В. Сухонос вважає, що поділ державних режимів на демократичні та недемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що у цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим антидемократичним режимом одностайно вважається якоюсь «Імперією Зла» [3, с. 11].

В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежується, а то й зовсім усувається можливість реального впливу громадян та їх утворень на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидом антидемократичних державних режимів є авторитарний, тоталітарний, фашистський, расистський режими. Авторитаризм – визначається як державний режим, в умовах якого державна влада здійснюється конкретною особою (класом, партією) за мінімальною участю народу [3, с. 12].

Авторитарний режим може існувати в різних формах. Але при будь-якій формі авторитаризму державна влада реально не формується і не контролюється народом. Не дивлячись на те, що можуть існувати представницькі органи, реально вони ніякої ролі в житті суспільства не відіграють. Парламент штампує рішення, розподілені правлячою елітою на чолі з вождем чи групою осіб (олігархи). Реально життя в країні спрямовується правлячою елітою, яка себе не контролює законом, особливо в частині пільг і привілеїв. В її оточенні виділяють ще більш тісне коло людей, невелику групу вищих посадових лиць, виконуючи політичну владу. Тоді, коли формується