Порушення захисних систем організму у тварин з гострим токсичним ураженням печінки і корекція їх за допомогою антиоксидантів та ентеросорбента

Для дослідження брали цільну кров, плазму, сироватку крові, гомогенат печінки, мікросоми, мітохондрії та лізосоми гепатоцитів. Всі піддослідні тварини були поділені на такі групи: 1- інтактні щури; 2 – уражені солянокислим гідразином, 3 – уражені солянокислим гідразином та етиловим спиртом; 4 – корекція прополісом; 5 – корекція холінфосфатидними ліпосомами з інкорпорованим токоферолу ацетатом; 6 – корекція ентеросорбентом полісорб; 7 – корекція за допомогою комбінації прополіс+ліпосоми+полісорб.

Прополіс вводили щоденно з розрахунку 0, 25 г/кг маси тіла тварини у вигляді 10% спиртового розчину внутрішньошлунково одночасно з введенням солянокислого гідразину та етилового спирту (дозу якого зменшували на ту, яка вводилась разом з прополісом) протягом усього експерименту [Падалко В. І., Суходуб А. Л., Козлова О. В., 1996].

Суспензію холінфосфатидних ліпосом з токоферолу ацетатом, приготовану за методикою (В. Г. Будкера, Т. Е. Вахрушева, Е. В. Киселева, 1987), вводили внутрішньоочеревинно щоденно одноразово в дозі 0, 1 г/кг протягом усього експерименту (Корда М. М., 1997).

Ентеросорбент полісорб вводили внутрішньошлунково зондом із розрахунку 1 г/кг маси тіла через 1 год після введення солянокислого гідразину та етилового спирту щоденно протягом усього експерименту.

Дослідження активності процесів ПОЛ та стану АОС проводили наступними методами: визначали інтенсивність спонтанної та індукованої пероксидом водню хемілюмінесценції плазми крові та печінки на квантометричній установці, детектором в якій служив фотоелектронний помножувач ФЕП-39А (Журавлев А. К., Шерстнев М. П., 1985) ; активність СОД визначали за ступенем інгібування відновлення нітротетразолію синього (Чвари С., Чаба И., Секей И., 1985) ; КТ – фотоколориметричним методом за інтенсивністю забарвлення комплексу, який утворюється при взаємодії пероксиду водню з молібдатом амонію (Королюк М. А. и соавт, 1988) ; активністю ГП – за кількістю відновленого глутатіону, що використовується у реакції (Кругликова Т. О., Штурман Ц. П., 1976) ; концентрацію церулоплазміну визначали за кількістю окисленого п-фенілендіаміну (Колб В. Г., Камышников В. С., 1982) ; вміст відновленого глутатіону – за методом Ellman G. L. (1959). Ступінь вираженості токсичного синдрому визначали за вмістом МСМ (Габриэлян Н. И. и др., 1983) та ЕІІ (А. А. Тогайбаев и др.. 1988). Активність окислювальних процесів та функціональний стан мікросом досліджували наступними методами: N-деметилазну активність за кількістю утвореного формальдегіду в реакції окисного деметилювання диметиланіліну (ДМА) ; п-гідроксилазну активність – за кількістю утвореного п-амінофенолу в реакції гідроксилювання аніліну (Карузина И. И., Арчаков А. И., 1977) ; тривалість гексеналового сну визначали за ефектом бокового положення. Дослідження стану плазматичних і цитоплазматичних мембран проводили з використанням таких методів: визначення активності АлАТ та АсАТ в плазмі крові з використанням уніфікованих методик; ЦО – за швидкістю окислення диметил-п-фенілендіаміну (Кривченкова Р. С, 1977) ; КФ – за кількістю неорганічного фосфору, вивільненого в процесі гідролізу b-гліцерофосфату уніфікованим методом (Меншиков В. В., 1973).

Результати досліджень піддавали статистичному аналізу (Гублер Е. В., 1978). Достовірність отриманих результатів визначали, використовуючи критерій Стьюдента. Зміни вважали достовірними при Р<0, 05. Для розрахунків використовували комп'ютерну програму Exel (Microsoft, USA).

Основні результати дослідження. Результати проведених досліджень свідчать про виражені зміни показників ферментної та неферментної ланок антиоксидної системи.

На фоні інтоксикації солянокислим гідразином нами зафіксовано (табл. 1) достовірне зниження у печінці активності СОД – основного ферменту, який знешкоджує супероксидний аніон-радикал у клітинах. Мінімальна активність ферменту спостерігалась на 1-у добу експерименту, що корелює із підвищенням активності вільнорадикальних процесів у відповідний термін. Значного зниження у печінці зазнає також активність каталази – ферменту, який діє на більш пізніх стадіях вільнорадикального процесу, інактивуючи пероксид водню. Зниження активності ферменту може бути наслідком як зменшення його синтезу у гепатоцитах, так і виходом каталази у кров, оскільки нами виявлено підвищення каталазної активності у плазмі крові.

Важливу роль у захисті клітин від надмірної кількості гідропероксидів ліпідів відіграє глутатіонова система, яка включає глутатіонпероксидазу, глутатіонредуктазу та відновлений глутатіон. Нами зафіксовано достовірне підвищення активності ГП лише на 1-у добу експерименту з поступовим наближенням до норми у наступні терміни. Концентрація відновленого глутатіону змінювалась у зворотній пропорції – найнижчий вміст трипептиду відмічено на початку експерименту з підвищенням показника до його закінчення.

Достовірно зростала у плазмі крові концентрація ще одного антиоксиданта – церулоплазміну. який вважають основним антиоксидантом плазми крові, що здатен знешкоджувати активні форми кисню – ініціатори вільнорадикальних процесів. Це можна пояснити або підвищенням синтезу даного білка, або, що більш ймовірно, порушенням його катаболізму внаслідок пригнічення активності ферменту нейрамінідази, що ацетилює церулоплазмін, активуючи цим його виведення з організму.

При комбінованому введенні гідразину та етилового спирту показники системи антиоксидного захисту зазнавали більш виражених змін. Активність СОД у печінці, на відміну від тварин, яким вводили лише гідразин, достовірно знижувалась на протязі усього експерименту, становлячи відповідно 49, 23 та 21% по відношенню до здорових тварин відповідно на 1-у, 3-ю та 7-у доби експерименту. Це ж можна сказати і відносно каталази. У плазмі, навпаки, ми отримали достовірне підвищення активності каталази в усі терміни дослідження, що може вказувати на більш виражену пошкоджуючу дію даної комбінації