Практикум з філософії

“Філософія, що її можна вважати “сучасною” в широкому значенні цього слова, розпочинається від 1830 року… Весь час після 1830 року, хоча й становить певну цілість, охоплює однак два періоди: наше безпосереднє минуле… і наше теперішнє. Безпосередня минувщина – це ХІХ століття (його середина і кінець), а теперішність – це… ХХ століття. Власне від 1830 року настав… поворот до мінімалізму, реалізму, утилітаризму… При тому, якщо філософія сама збагатилась, то порівняно із іншими науками дещо втратила. З першого місця, яке філософія посідала у науковому продукуванні минулих епох, вона зійшла на досить далеке після природничих та історичних наук, котрі тепер продукували знань більше, ніж філософія… З’явилось те особливе явище, що типові представники того часу почали нехтувати філософією, твердити, що вона не є наукою, навіть вважати її шкідливою, бо вона, мовляв, відволікає від справжньої науки” (Вл. Татаркевич).

Які зміни відбулись у самій філософії та в її соціальному статусі? Як ви можете прокоментувати такі риси некласичної філософії як мінімалізм, утилітаризм, реалізм? Що саме в них було некласичного? – Задля відповіді на це питання перечитайте наступні твердження того ж автора:

“Мінімалістські тези виявляються достатніми для опису нашого світу, нашого пізнання і поведінки, все ж інше здається ілюзорним, недостовірним… Натомість максималістська, крім того, схиляється ще й до визнання трансцендентних, апріорних, інтуїтивних істин, визнання духовного, ідеального, надприродного світу…” (Вл. Татаркевич).

“Ще за часів Гегеля з”явились філософи, що різко постали проти його філософії… До таких мислителів належать перш за все А. Шопенгауер та С. Кіркегор. У відношенні до їх філософії можна вести розмову про різку зміну філософської проблематики, про появу так званої посткласичної (в нашій термінології – некласичної) філософії…” (В. Губин).

“Світ є моє уявлення”: ось істина, яка має силу для кожного живого та пізнаючого єства, хоча лише людина може зводити її до рефлексивно-абстрактної свідомості. Якщо вона це дійсно зробить, у неї зародиться філософський погляд на речі. Для неї тоді стає ясним та безсумнівним, що вона не знає ні сонця, ні землі, а знає лише око, яке бачить сонце, руку, що доторкується до землі, що оточуючий її світ існує лише як уявлення, тобто виключно у відношенні до іншого, до того, хто уявляє, яким і постає людина” (А. Шопенгауер).

Оцініть, якою мірою дана теза А. Шопенгауера є незаперечною. Чи можна прийняти її без вагань? Як може оцінити цю тезу митець? Науковець? Яким є ваше до неї ставлення?

“Воля – внутрішня субстанція, серцевина бідь-якої часткової речі і всього разом. Сліпою є воля в природі, явлена вона і в розсудковій поведінці людини, – тут колосальна відмінність в проявах, але сутність лишається незмінною… Оскільки те, чого бажає воля, завжди є життя, то все одно, чи сказати просто “воля” чи “воля до життя”… Воля як така є вільною; це випливає із того, що вона є річ в собі, опора будь-якого явища. Воля на всіх ступенях своїх проявів абсолютно позбавлена кінцевої мети і знаходиться у постійному прагненні, яке і є її сутністю…” (А. Шопенгауер).

Спробуйте чітко визначити найперші характеристики волі за А. Шопенгауером, дайте їм оцінку. Ознайомтесь із тим, як на основі свого вчення про дійсність А. Шопенгауер оцінює людське життя:

“Життя більшості людей – це лише постійна боротьба за саме це існування, і вони заздалегідь впевнені, що вийдуть із цієї боротьби переможеними. І те, що їх змушує проявляти впертість у цій тяжкій боротьбі, є не стільки любов до життя, скільки страх смерті, яка, проте, невідворотно стоїть за завісою і кожну мить може звідти вийти” (А. Шопенгауер).

Розкрийте зв'язок такого бачення життя із поняттям волі у А. Шопенгауера, поясніть, як із поняття волі випливає в цілому песимістичне бачення життя.

“…У повну протилежність І. Канту, який джерела доброчесності шукав в абстрактній рефлексії (поняття обов'язку та категоричного імперативу), ми ні на мить не вагаючись скажемо: голе поняття для доброчесності є безплідним; усяка істинна і чиста любов – це співстраждання, а всяка любов, яка не є співстражданням, – це себелюбство… Той, хто осягає сутність речей в самому собі, водночас осягає і ціле. Із його волею відбувається переворот: вона вже не стверджує своєї сутності, вона відкидає її… Людина відштовхує волю до життя, ядро та сутність цього нещасного світу” (А. Шопенгауер).

Простежте лінію етичних міркувань А. Шопенгауера, спробуйте з'ясувати, що на чому базується: себелюбство на співстражданні чи, навпаки – співстраждання на себелюбстві? Чи можна вважати етику А. Шопенгауера: а) колективістською етикою; б) егоїстичною (індивідуалістською)? Спробуйте також пояснити, чому етичні погляди А. Шопенгауера мали відчутний вплив на літературу ХІХ століття.

Ознайомтесь із провідними думками наступного засновника некласичної філософії – С. Кіркегора:

“Що я повинен робити? У чому полягає моє покликання? Де я? Що значить сказати світ? Яким є значення цього слова? Хто заманив мене сюди і полишив тут? Хто я? Як я опинився в цьому світі? Чому мене не спитали, чому не ознайомили із правилами та