Практикум з соціології

Залежно від приналежності людей до того або іншого класу розрізняють:

Елітарну (або високу) культуру – культурні зразки, які створювалися привилігійованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Вона, насамперед, включає класичну музику, літературу й образотворче мистецтво. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття пересічної людини. Коло її споживачів складає високоосвічена частина суспільства: критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. До її різновидів можна віднести світське мистецтво й салонну музику.

Народна культура – культурні зразки, які широко поширені серед населення, це фольклор, казки, міфи й пісні, які споживає біднота. 

Такий розподіл існував до середини ХХ сторіччя, потім, із широким поширенням засобів масової інформації (радіо, друкованих видань, кіно, а пізніше телебачення, магнітофонів, відеоносіїв, Інтернету й т.п.), відбулося стирання розходжень між елітарною й народною культурою. Так виникла масова культура. 

Масова або популярна культура – культурні зразки, які адресовані широкої аудиторії, так званому «масовому споживачеві». 

Особливості масової культури:

1. Масова культура має комерційний характер, це, у першу чергу, стандартизований товар, призначений для масового ринку, а головним критерієм якості цього товару виступає комерційний успіх, те, наскільки вигідно його можна продати.

2. Оскільки масова культура повинна подобатися багатьом, вона, як правило, буває не дуже високої, «середньої» якості, і спрямована на те, щоб задовольнити не самі вишукані духовні потреби. Масова культура зазнала значної критики з боку соціологів за те, що вона, на відміну від високої культури, пропонує примітивні зразки, у меншій мірі збагачує людину духовно, не здатна передати дійсні почуття й тим самим не дозволяє реалізуватися особистості.

3. Однак, масова культура, що дуже часто й справедливо критикується, всетаки створює культурну спільність, що поєднує людей майже у всесвітньому масштабі:

•Завдяки своїй універсальності, масова культура з легкістю долає величезні відстані й культурні кордони. Наприклад, сьогодні продукція Голівуду користується величезною популярністю навіть у тих країнах, де більшість населення ненавидить Америку й бачить у ній головного ворога. 

•Масова культура значною мірою згладжує культурні різниці: її споживачами виступають представники всіх верств і груп суспільства. Телевізійні серіали, популярна музика, детективи й дамські романи знаходять своїх прихильників серед заможних і бідних, молоді й людей похилого віку, працюючих і безробітних. 

4. Етноцентризм і культурний релятивізм.

Людина, що з дитинства виховувалася на ідеях і цінностях своєї спільноти, як правило, схильна оцінювати ці ідеї й цінності як природні й правильні. Цінності, ідеї й норми іншої культури можуть здаватися незрозумілими, дивними й навіть дикими. Тобто, люди, звичайно, дивляться на світ через призму своєї власної культури. 

Тенденція оцінювати звичаї, цінності й норми інших культур з позиції стандартів власної культури одержала назву етноцентризм. Етноцентризм може бути не тільки етнічним, хоча найчастіше ми зтикаємося саме із цією формою, але й груповим. Наприклад, коли військові використовують властиві їм норми й цінності для оцінки діяльності цивільних об'єднань або наукових колективів. 

З погляду соціології, як ідеологічно нейтральної науки, будьяку культуру необхідно вивчати, виходячи з її власних норм і цінностей, оцінка іншої культури з позиції своєї власної неприпустима для соціолога. Однак важливо пам'ятати, що повага й любов до своєї культури, історії, прихильність традиціям, мові сприяють згуртованості суспільства, формуванню почуття патріотизму.

Етноцентризм – явище природне й неминуче для культури, по ступені виразності він може існувати в трьох формах:

Недостатній етноцентризм може привести до розмивання культури, акультурації, тобто прищеплюванню нових культурних форм, змішуванню їх з місцевими культурними традиціями, і навіть, до асиміляції культури в більше стійкій і розвитий. 

Помірний етноцентризм необхідний людям для відчуття емоційної єдності, інтеграції народу, суспільства. Помірний етноцентризм виконує позитивні функції, формує неупереджене й толерантне відношення до інших культур, які саме по собі виступає ознакою впевненості, відкритості й розвиненості культури.

Абсолютний етноцентризм породжує ворожість, конфлікти з іншими народами, які пов'язані зі спробою нав'язати їм свої, на їх погляд, більш прогресивні норми й цінності. Подібні прояви етноцентризму приносять шкоду, у першу чергу, самому народу і його інтересам, гальмують розвиток культури, роблять її несприйнятливої до нового, консервативною й негнучкої. 

Позиція, протилежна етноцентризму, називається культурним релятивізмом. З погляду культурного релятивізму, кожна культура – це унікальне явище, тому вона повинна розглядатися тільки на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного релятивізму іноді породжує труднощі й питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитися до цього як до «нормального прояву культурної розмаїтості»? У багатьох сучасних східних суспільствах жінки й дотепер не мають рівних із чоловіками прав. Чи повинні ми відмовитися від негативної оцінки дискримінації жінок лише на основі поваги до чужих традицій? Відповідь на ці питання, на думку багатьох соціологів, полягає в тім, що головне для науки взагалі й соціології зокрема – не оцінка, а розуміння явища. 

Кожен культурний зразок (звичай або норма, цінність або обряд), яким би «диким» він не здавався представникові іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті