Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

У вільному шлюбі особисте становище заміжньої жінки було, звичайно, більш незалежним. Поліпшенням свого особистого і майнового становища в сім'ї чоловіка заміжня жінка зобов'язана насамперед захисту своєї колишньої

сім'ї. Такий захист був викликаний матеріальними інтересами цієї сім'ї. Саме ж поліпшення сімейно-правового становища дружини відбувалося шляхом приватної угоди зацікавлених у тому осіб.

Інститут кетуби з'ясовує той шлях, яким учинилося придбання заміжньою єврейкою майнової самостійності. Кетуба була первісною клітинкою незалежності заміжньої жінки, її права самостійно володіти майном. З часом, з розвитком майнової правоздатності жінки в сім'ї Її батька, майнова самостійність заміжньої жінки посилилась. Заміжня жінка приносила із собою в сім'ю чоловіка з сім'ї свого батька майно, яке варто назвати майном внесеним, або приданим. За Талмудом, це придане входить до розряду майна, яке входить і виходить разом з дружиною. Придане давалося або батьком нареченої або навіть і нею самою. Дружина розпоряджається приданим – наприклад, вона могла його продати.

Таким чином, інститути приданого (внесеного майна) і записаного майна сприяли подальшому розвитку майнової самостійності заміжньої єврейської жінки.

Оглянувши способи і форми укладення шлюбу в Стародавньому Єгипті, ми можемо викласти майнове й особисте становище заміжньої єгиптянки.

1. У шлюбі, який укладається за способом дійсної купівлі чи уявлюваної купівлі нареченої (самопродажу), заміжня жінка не мала ніякої майнової самостійності. Усе, що вона мала до шлюбу чи набувала в шлюбі, ставало власністю її чоловіка (невільний шлюб).

2. У шлюбах, які укладаються за способом, так би мовити, символічної купівлі дружини чи у вигляді позики чоловіком у дружини, забезпеченої всім майном чоловіка чи, нарешті, за способом пробного шлюбу, ми маємо системи деякої спільності і роздільності майна подружжя. Нарешті, пробний шлюб припускає систему повної і послідовно проведеної роздільності майна подружжя.

Таким чином, маємо в давньоєгипетському праві не одну якусь визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем: 1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майна дружини “боргом чоловіка дружині” (мемфіський контракт) ; 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) нарешті, систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському праві, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з якимось одним майновим відношенням, раз та назавжди визначеним і характерним для єгипетського шлюбного права.

Що стосується особистого становища заміжньої єгиптянки, то воно також змінювалося в залежності від різних способів і форм укладення шлюбу.

1. У невільному шлюбі, що укладався у спосіб дійсної купівлі чи уявлюваної купівлі нареченої (самопродажу), заміжня жінка знаходилася в безпосередній особистій залежності від свого чоловіка.

2. У вільному шлюбі особисте становище заміжньої єгиптянки різко змінюється. У пробному шлюбі заміжня жінка є зовсім незалежною від чоловіка, тому що юридичне вона не належить до сім'ї чоловіка. Батько зберігає право витребувати її з сім'ї чоловіка.

Огляд особистого і майнового становища заміжньої єгиптянки приводить, нарешті, до висновку про першорядну роль договору у становленні стародавньоєгипетського шлюбного права. Якщо давньоєврейське право дає нам багато даних для визнання договору основою сімейного права заміжньої жінки, то стародавньоєгипетське право являє собою, так би мовити, цілу лабораторію, у якій ми спостерігаємо вироблення особистих і майнових прав заміжньої жінки. При цьому, не тільки колишня сім'я дружини, але і сама дружина були стороною в юридичній шлюбній угоді. Таким чином, сама жінка брала безпосередню участь у виробленні позитивного права, що регулювало її особисте і майнове становище в сім'ї чоловіка.

У XVII столітті в Московській державі указаним шляхом були створені суттєві перешкоди для діяльності приватної волі у сфері майнових відносин подружжя. Спільність майна, що розвивалася до цього часу за допомогою договору, яка вимагала до себе самого уважного ставлення з боку законодавця, припинилася, а разом з тим переміг остаточно і більш простий принцип роздільності майна. Зіставляючи припущення з думками дослідників, приходимо до наступних висновків:

1. Варто вважати більш правильною думку більшості дослідників про те, що в нас не було єдиної, споконвічної системи майнових відносин подружжя, що проходила б червоною ниткою через усю вітчизняну історію до наших днів включно. Пояснюється це тим, що питання про майнові відносини подружжя пов'язане: а) із захистом майнових інтересів колишньої, рідної сім'ї дружини, б) з інтересами самої нової сім'ї, що виникала внаслідок укладення шлюбу і в) вирішення цього питання в житті з вигодою для тієї чи іншої сторони перебувало під впливом волі особи і, зокрема, шлюбного договору.

2. Вірніше думати, що споконвічною системою була система підпорядкування майна дружини владі чоловіка. Ця система перебуває в самому органічному зв'язку з придбанням чоловіком жінки і формою невільного шлюбу.

3. Другою системою, що існувала спочатку, імовірно, поряд з першою системою і яка отримала над цією останньою, з часом, перевагу, була роздільність майна. Причинами її виникнення були, з одного боку, зростання майнової правоздатності жінки, зокрема дочки, у рідній її сім'ї; з іншого – бажання рідної сім'ї зберегти за собою майно, яке забирає жінка