Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Питання про потребу чи непотрібність розлучень перед законодавцями царя Хаммурапі не стояло. Вони однозначно на боці розлучень. Тут також необхідно відмітити важливу роль договору в розвитку особистих прав дружини. Крім того, у законах Хаммурапі міститься цілий ряд норм, якими родичі дружини намагалися, очевидно, послабити дію влади чоловіка. Захищаючи правове становище заміжньої жінки у своїх законах, цар Хаммурапі встановлює три підстави для розлучення з боку дружини: перелюбство чоловіка; залишення ним дому і місцевості проживання; фізична неможливість виконання чоловіком подружніх обов'язків.

Імператор Візантії Феодосій II іде в цьому напрямку ще дальше – він збільшує кількість підстав. Так, дружина могла розлучитися зі своїм чоловіком, довівши, що він винен в одному з таких злочинів: 1) у перелюбстві; 2) убивстві; 3) отруєнні; 4) державній зраді; 5) здійсненні підробок; 6) розкопуванні могил; 7) святотатстві; 8) розбої; 9) приховуванні розбійників; 10) викраденні худоби; 11) перетворенні в рабство вільного чи в присвоєнні чужого раба; 12) призначенні побачення у своєму домі на очах дружини з жінками зганьбленими; 13) замаху на отруєння, – убивство дружини чи замах іншого роду на її життя і 14) якщо він піддавав її тілесним покаранням, не властивим вільнонародженим.

Російський термін “развод” не відповідає жодному з термінів латинських; він указує на участь у припиненні шлюбу влад публічних, що розлучають чоловіка і дружину; римські терміни, особливо repudium, указують на свавільні вчинки подружжя чи одного з них, що розривають шлюбний союз; влада публічна, за римським правом, у здійсненні розлучення не бере участі. Розгляд в дисертації усіх приводів до розлучення за давньоруським правом поруч, не означає, звичайно, що вони поруч стояли й у житті.

Дисертант намагався визначити життєву роль кожного з них і припускає, що приводи, які виникали внаслідок поразки в шлюбі елементу реального статевого і навіть економічного (як-от: перелюбство, нездатність до шлюбного співжиття, хвороба, безплідність, відсутність коштів до життя і господарська непорядність подружжя) заявили себе на практиці раніше, ніж приводи, джерело яких полягає у порушенні елементу морального, етичного чи релігійного (як-от: жорстоке поводження чоловіка з дружиною, безпідставне обвинувачення в безчесному вчинку, прийняття чернецтва).

Розмаїтості застосування приводів до розлучення за часом, імовірно, певною мірою, відповідала розмаїтість застосування їх і за місцем. Пригадаємо, що джерела шлюбного права відрізнялися крайньою різнорідністю, ходили по руках у списках різних видів, пригадаємо також, що чинення шлюбних справ знаходилося тоді в руках місцевої влади – єпископів, які користалися на той час більшою самостійністю – і стане зрозумілою трудність достовірного відтворення історичної долі розглянутих нами приводів до розлучення і правового становища заміжньої жінки.

У розділі б “Особисте і майнове становище заміжньої жінки” розглядаються проблеми наслідків укладення шлюбу для жінки. Щоб усвідомити собі на підставі законів Ману особисте і майнове становище заміжньої жінки в сім'ї чоловіка, необхідно постійно мати на увазі два інститути: невільний і вільний шлюб. Суперечливість постанов законів Ману у сфері цивільно-правового становища заміжньої жінки, знаходить собі пояснення в існуванні цих двох інститутів шлюбу.

Майнове становище заміжньої жінки в невільному шлюбі характеризується повним її підпорядкуванням владі чоловіка. Вона нічого не могла здобувати для себе, і усе, що вона здобувала, належало не їй, а її чоловіку. «Жінка, дитя і раб, ці троє, – говориться в законах Ману, – визнані нездатними володіти майном; те, що вони здобувають, це – майно того, чиї вони самі». Той самий правовий принцип проведений був, як відомо, і в римському праві. У законах Ману йдеться про те, що жінки повинні знаходитися день і ніч під владою своїх родичів і чоловіків. “Батько опікує жінок у дитинстві, чоловік опікує їх у молодості, сини опікують їх у старості; жінка нездатна до самостійності”. Закони Ману вказують на мотиви несамостійності жінки – унаслідок прихильності до чоловіків, мінливості і природної безсердечності вони в цьому світі зраджують чоловікам, навіть ті, кого ретельно охороняють. Це пов'язане з мінливістю жіночого розуму і впливом творів римських письменників. Ясно, що при невільному шлюбі не могло бути і успадкування чоловіка своїй дружині.

Вона повинна бути постійно веселою, зайнятою роботою по господарству, помірною у витратах. Вона зобов'язана коритися тому, кому вона дана батьком чи братом, їй варто коритися йому за життя і не зневажати ним після його смерті. Доброчесна дружина повинна шанувати навіть