Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Отже, маємо три головні форми шлюбу, які у загальному і цілому відповідають трьом головним стадіям розвитку людства. Дикості відповідає груповий шлюб, варварству – парний шлюб, цивілізації – моногамія, що доповнюється порушенням подружньої вірності і проституцією. Між парним шлюбом і моногамією на вищому ступені варварства вклинюється панування чоловіків над рабинями і багатоженство.

Заслуговує на підтримку точка зору, що у незчисленній множині випадків укладання шлюбу до самого кінця середніх віків залишалося тим, чим воно було із самого початку, – справою, яка вирішувалася не самими тими, хто брав шлюб. Спочатку люди з'являлися на світ уже такими, що знаходяться у шлюбі – у шлюбі з цілою групою осіб іншої статі. У пізніших формах групового шлюбу зберігалося, імовірно, таке ж становище, тільки при усе більшому звуженні групи. При парному шлюбі, як правило, матері домовляються щодо шлюбів своїх дітей; і тут також вирішальну роль відіграє розуміння про нові родинні зв'язки, які повинні забезпечити молодій парі більш міцне становище в роді і племені. А коли з торжеством приватної власності над спільною і з появою зацікавленості в передачі майна у спадщину пануюче становище зайняли батьківське право і моногамія, тоді укладення шлюбу стало цілком залежати від міркувань економічного характеру.

Після Першої світової війни лунає чимало вимог ввести, узаконити полігамію (багатоженство), щоправда, тільки для чоловіків. До війни кількість чоловіків і жінок була приблизно однаковою. Французький сенатор Гюг-ле-Ру заявив, що за результатами останнього перепису у Франції нараховується по 4 наречених на кожного чоловіка у віці вступу до шлюбу. Ці мільйони жінок

при збереженні строгої моногамії були б приречені на безшлюбність у дійсному значенні цього слова. Який успіх мала ця думка, можна судити, наприклад, з того, що книга французького публіциста Жоржа Анкетіля (“Законна коханка”), що відстоює цю ідею, менш ніж за 2 роки витримала 451 видання.

Напрямок, що вимагає полігамії для чоловіків, не позбавлений середньовічного і солдатського присмаку. Є інший напрямок, який визнає сучасний формальний шлюб аморальним і який вимагає вільного союзу для обох статей. Цей напрямок нараховує багатьох прихильників, серед яких є найвидатніші письменники усього світу. Проти інституту шлюбу висловлювалися не тільки великі соціалісти-утопісти. Проти нього висловилися і такі письменники, як Оноре де Бальзак, Жорж Санд, Віктор Гюго, Генрік Ібсен, Олександр Дюма, мадам де Сталь, Едлен Кей. Є спеціальні твори (наприклад, Шоги), присвячені темі аморальності шлюбу. До числа прихильників вільних відносин варто віднести еволюціоністів – Спенсера, Летурно, Сержі, які пророкують, що розвиток любові зробить зайвим інститут шлюбу.

Утримувати одну дружину і то обходиться дуже дорого. І сучасне законодавство, яке позбавляє від необхідності утримувати позашлюбних дружин, набагато вигідніше для чоловіків-законодавців, які тому віддадуть перевагу фактичній бігамії – законній. Однак широке обговорення цього питання знаменне в тому відношенні, що воно знімає зі шлюбу покрив таємничості і розглядає його як інститут, який зобов'язаний своїм виникненням і розвитком економічним відносинам, зі зміною яких він підлягає зміні і зі зникненням яких він також підлягає зникненню.

В дисертації доведено, що існування шлюбу не залежить від законів. Якщо шлюб не штучна вигадка, а інститут, заснований на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних, він збережеться, поки зберігаються останні. А якщо ці почуття коли-небудь перестануть існувати, то ніякі закони не в силах будуть врятувати шлюб від знищення.

Таким чином, якщо визнати той факт, що сім'я послідовно пройшла через чотири форми і знаходиться тепер у п'ятій, то і надалі вона повинна розвиватися в міру розвитку суспільства і змінюватися в міру зміни суспільства, так само як це було в минулому. Будучи продуктом певної суспільної системи, вона буде відображати стан її розвитку. Оскільки моногамна сім'я за період з початку цивілізації удосконалювалася, то можна, щонайменше, припустити, що вона здатна до подальшого удосконалення, поки не буде досягнута рівність статей. Якщо ж моногамна сім'я у віддаленому майбутньому виявиться не здатною задовольняти потреби суспільства, то неможливо заздалегідь передбачити, який характер буде мати її спадкоємиця.

У розділі 3 “Еволюція способів укладення шлюбу” дисертант досліджує найдавніший уклад життя, який базувався на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він здобуде собі дружину, коли буде в тім йому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як, наприклад, шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб добування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов'язки стосовно нього як чоловіка. Утім, обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля розрізняються між собою тим, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь з ким; при купівлі дружини угода складає