Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

У цьому розділі дисертант дослідив способи укладення шлюбу в давньоєврейському і давньоримському праві за законами царя Хаммурапі і законами Ману. Первісне становище єврейської заміжньої жінки визначалося фактом придбання її як речі. Жінка здобувалася або силою, зброєю або купівлею, або просто фактичним оволодінням. Однак, не можна не відзначити, що в Талмуді, у трактаті Кіддушин (освячення, заручення) знаходимо пряме підтвердження думки про придбання дружини у формі укладення шлюбу. Жінка здобувається трьома способами, а вона здобуває сама себе двома (способами). Її здобувають за допомогою грошей, письмового акта і злягання. Вона ж здобуває сама себе за допомогою гета (розлучного листа) і внаслідок смерті чоловіка. З вищевикладеного ясно, що заміжня жінка в стародавньоєврейському праві знаходилася або під владою батька або під владою чоловіка.

В історії розвитку майнової самостійності єврейської заміжньої жінки варто зосередити увагу на інституті кетуби. “Кетуба” є, насамперед, назва шлюбного запису, а потім це слово вживається для позначення і частини майна чоловіка, даного дружині і відзначеного в шлюбному записі. Кетуба, що розуміється в цьому останньому змісті, відігравала велику роль в історії врегулювання шлюбного права заміжньої жінки. Тому історія кетуби, найвищою мірою повчальна. Спочатку кетуба була платою нареченого за наречену її батькові. Так можна думати тому, що кетуба залишалася в будинку батька. Цей погляд на кетубу, як на плату за наречену, з плином часу пом'якшився; кетубу стали вважати платою не за наречену, а за її дівоцтво. З плином часу виникло також правило, щоб кетуба знаходилася у чоловіка, а не у батька дружини. Цим передбачалося утруднити для чоловіка розлучення з жінкою. Кетуба була гарним засобом змусити дружину не переступати “закону Мойсеевого і закону Іудейського”, тому що в протилежному випадку дружина відпускалася без кетуби. Нарешті, кетуба служила забезпеченням їжі як дружині відпущеній, яка не переступила закону, так і вдові. Таким чином кетуба, по суті, подібна до венона у законах Хаммурапі.

У законах Хаммурапі подається цілий ряд цікавих постанов, якими визначається майнове становище заміжньої жінки. У цих постановах з особливою яскравістю на перший план виступає договір як підстава не тільки способу укладення шлюбу, але також і цивільно-правового становища заміжньої жінки в сім'ї чоловіка. Істотною умовою укладення шлюбу в стародавності було придбання жінки. Саме ж придбання відбувалося: 1) шляхом фактичного заволодіння жінкою (спосіб придбання первісний) ; 2) шляхом договору про передачу жінки (спосіб придбання – похідний).

Закони Хаммурапі встановлюють, що шлюб виникає тільки в силу договору. Якщо чоловік бере дружину, не уклавши договору, то ця жінка – не є дружиною. В законах Хаммурапі наголошується, що якщо чоловік, взявши дружину, не укладе з нею договору, – ця жінка не є дружиною. Ця стаття захищає права дівчини, що не може вважатися дружиною, якщо з нею не уклали договір. Закони Хаммурапі визначають форму, у якій відбувається шлюбний договір. Такою формою був договір купівлі-продажу нареченої. Ці статті законів Хаммурапі нагадують римський шлюбний договір (sponsalia) – це особливий спосіб, яким користувалися римляни для фактичної заміни влади над жінкою, яку видавали заміж. Це – зобов'язання, укладене в урочистій, релігійній формі, для однієї сторони – віддати жінку з рідної сім'ї в чужу у заміжжя, а для іншої – повести її в нову сім'ю у заміжжя (sponsalia).

Як у Римі можлива була відмова від виконання укладеного сторонами шлюбного договору, так така ж відмова можлива була і за законами Хаммурапі. Формули відмов як в одному, так і в іншому праві, дуже близькі між собою. Як у Римі, так і у Вавилоні така відмова від шлюбного договору супроводжувалася майновим збитком для особи, яка відмовилась виконати договір.

У законах Ману перелічуються вісім способів укладення шлюбу: благодійних і згубних і тут, і після смерті для чотирьох каст. Ці способи суть:

Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і спосіб восьмий, найгірший – пішачів. Потрібно знати, що перші шість способів один за одним вважаються законними для брахмана; для кшатрія – чотири останні способи; ті ж способи, за винятком способу ракшасів, залишаються законними і для вайш'ї і для шудри. Щоб зрозуміти цю градацію, потрібно пам'ятати, що брахмани складали касту жреців; кшатрії – військову касту; вайш'ї – касту поселенців, які займалися торгівлею і землеробством; шудри – касту залежних людей, імовірно, підкорених жителів, що були в услужінні у перших трьох каст.

Усі вісім способів укладення шлюбу, які перераховані в законах Ману, можуть бути