Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Правові питання спадкування за заповітом

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
25
Мова: 
Українська
Оцінка: 

А вже на рівні дії має місце і воля правозастосовників. Якщо померлий залишив заповіт (дія), то спадкування за заповітом наступає і по волі спадкодавця, і по волі законодавця.

Автор приходить до висновку, що в основі виникнення правовідношення спадкування за заповітом лежить юридичний склад – сукупність визначених фактів, які необхідні для наступу юридичних наслідків, тобто складання заповіту, смерть спадкодавця, відкриття спадщини та прийняття спадку.
Далі автор присвячує свою увагу питанню розгляду юридичного складу, а саме одного з юридичних фактів – праву заповідати у зв’язку з тим, що відкриття спадщини і прийняття спадку за заповітом нічим не відрізняється від таких саме юридичних фактів при спадкуванні за законом.
У роботі проведений детальний аналіз різних точок зору стосовно права заповідати. Автор не поділяє точку зору, згідно з якою право складати заповіт – окреме проявлення цивільної правоздатності (Агарков М. М.), здійснення власником свого суб’єктивного права (Братусь С. Н.).
Автор приходить до висновку, що право заповідати – суб’єктивне цивільне право, яке є у своїй більшості “правом на власні дії” і може розглядатися як комплексне право, яке включає в себе елементи і речового права, і інших речових прав, і зобов’язального права, і виключного права на результати інтелектуальної власності.
Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України кожен громадянин може скласти заповіт, залишивши майно одному або кільком особам. Ця норма з позиції нормативістського підходу і складає основу суб’єктивного права. Але для того, щоб ця норма почала діяти і застосовуватися, повинні мати місце визначені фактичні обставини, тобто юридичний факт, активна дія з боку спадкодавця-заповідача – складання заповіту-угоди.
У другому підрозділі “Юридична природа заповіту” розглядається заповіт як цивільно – правова угода, що було і залишається традиційним для науки цивільного права.
Заповіт як угода характеризується такими ознаками: це однобічна угода, бо закон не вимагає на це згоди спадкоємця і не пов’язує надання визначеній особі можливості здійснення угоди з цією умовою. У зв’язку з тим, що заповіт за життя спадкодавця не породжує для спадкоємців, вказаних у ньому, ніяких прав та обов’язків, у заповідача зберігається право змінити розпорядження, а тому акт складання заповіту доти, поки не настала смерть останнього, не є безповоротним.
Заповіт – угода, яка здійснюється від імені однієї особи; це розпорядження, що носить суто владний характер і тому не може здійснюватись через представника; це безоплатна, каузальна, строкова і формальна угода.
До цього часу в законі відсутнє визначення заповіту, а у юридичній літературі зустрічаються різноманітні його варіанти, які автор умовно поділяє на дві групи. Одні автори (Серебровський В. І., Антімонов Б. С., Граве К. А.) визначають, що заповіт – акт розпорядження своїм майном на випадок смерті. Другі (наприклад, Васильченко В. В.) визнають, що у рамках закону заповіт може бути підставою виникнення прав і обов’язків, які спадкодавцеві не належали. Автор не поділяє цих точок зору і визначає, що заповіт – це акт розпорядження майном або іншими належними заповідачеві матеріальними або нематеріальними благами на випадок смерті останнього.
Автор наполягає на тому, що визначення за заповітом якості юридичного факту можливе тільки при його дійсності, тобто заповіт – угода, у зв’язку з цим він повинен відповідати визначеним вимогам, тобто умовам дійсності угод.
На думку автора певний інтерес становить повернення у юридичній літературі до питання про відповідність угод нормам моралі. При цьому автор поділяє точку зору, згідно з якою, якщо мова йде про порушення морального устрою суспільства, угода, а у данному випадку умова у заповіті, повинна бути визначена недійсною.
У третьому підрозділі “Оформлення заповіту” досліджуються питання про форму заповіту, а також порядок його оформлення. Автор поділяє точку зору, згідно з якою нотаріальне посвідчення заповіту має особливий зміст і значення стосовно заповіту як однобічної угоди особливого роду. Ця особливість полягає у тому, що правові наслідки, на наступ яких ця угода спрямована, виникають лише після смерті особи, яка вчинила цю угоду. Тому у той час, коли розв’язується питання про дійсність цієї угоди і про відповідність волі спадкодавця його дійсній волі, – вже нема в живих самого спадкодавця. До того ж, до встановлення змісту цієї волі не можуть бути залучені ні свідки, ні використані будь-які інші документи. Все це і обумовлює особливу необхідність участі у складанні заповіту і засвідченні волі спадкодавця посадової особи – нотаріуса, який і надає заповіту характер безперечного юридичного акту.
Приділяється значна увага підписанню заповіту іншою особою на випадок, якщо сам заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може сам підписати заповіт.
Висвітлюючи питання про посвідчення заповітів осіб, які страждають будь-якими фізичними вадами, або не володіють мовою, на якій складений заповіт, автор звертає увагу на те, що правила посвідчення заповітів, які вироблені нотаріальною практикою, не захищаються нормами кримінального законодавства. Тому автор визнає доцільним ввести до Кримінального кодексу України норму про кримінальну відповідальність перекладача за свідомо неправильний переклад. Автор визнає неправильною пропозицію щодо розширення кола осіб, які несуть кримінальну відповідальність за ст. 178 Кримінального кодексу України, бо вона передбачає відповідальність за злочини проти правосуддя, а при неправильному перекладі мова йде про посягання
Фото Капча