Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Предмет і метод економічної теорії

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
182
Мова: 
Українська
Оцінка: 

 —   одна   з   провідних   сучасних   теорій,   на   противагу   неокласикам, обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної  політики.  Засновником  теорії  є  видатний  англійський  економіст  Дж.М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929—1933 рр.), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936), широко застосовувалися провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас  та  ін.)  виступають  за  активну  участь  держави  у  структурній  перебудові  економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку  як  систему,  в  якій  відносини  між  господарюючими  суб’єктами  складаються  під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів.  Об’єктами  вивчення  для  них  є  “інститути”,  під  якими  вони  розуміють  державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.
Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б’юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.
Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється.
Формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні економісти — з проблемами “рідкісності”, “обмеженості ресурсів та ефективності використання їх” , “альтернативності вибору” тощо. Таке розмаїття визначень предмета економічної теорії не можна вважати недоліком чи слабкістю цієї науки. Воно є природним явищем, оскільки відображає еволюцію вивчення такого складного і суперечливого соціального об’єкта, як економічна система. При цьому ні одне з наведених визначень не може претендувати на повне, вичерпне розкриття сутності досліджуваного об’єкта. Кожна теорія відбиває певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується, і, отже, робить певний вклад в економічну науку.  З  цього  приводу  П.  Самуельсон,  автор  відомого  на  Заході  підручника  “Економікс” зазначає, що визначення теоретичної економіки як науки розкривають її предмет із різних сторін, оскільки беруться до уваги різноманітні аспекти життєдіяльності людства, в тому числі економічний, а це не дає змоги сформулювати стисле і в той же час всеохоплююче його визначення.  Тому  всілякі  спроби  абсолютизувати  якусь  одну  концепцію,  один  підхід  до визначення   предмета  економічної   теорії   є   неприйнятними   і   непродуктивними,   оскільки суперечать сутності економічного життя і сутності самої науки — вона втрачає науковість.
Економічна теорія — творча наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. В сучасних умовах гуманізації, інтелектуалізації, соціалізації суспільного життя та глобалізації економічних процесів її предметна сфера еволюціонує в напрямку розширення й ускладнення її проблематики, залучення до наукового дослідження додаткових пластів соціально-економічних відносин, врахування багатомірності їх взаємодії і визначення людини як центру економічної системи.
Сучасний розвиток економічної теорії характеризується такими рисами:
  • різновекторністю наукової творчості, структури й методів пізнання, що допускає множинність і синтез теоретичних концепцій та наукових ідей;
  • відмовою   від   загальнообов’язкових   критеріїв   істинності   та   від   теорій,   що претендують на універсальність;
  • взаємовпливом   і   толерантним   змаганням   ідей   та   пізнавальних   підходів,   що розширює можливості бачення взаємодоповнюючих істин у суперечливих міркуваннях;
  • розширенням традиційної проблематики та понятійного апарату економічної науки на основі складних і динамічних процесів, породжених глобальністю проблем та завдань, що виникають у ході соціально-економічних перетворень;
  • впровадженням  в  економічних   дослідженнях   нової  перспективної  методології аналізу, заснованої на синергетичному підході, який відкриває широкі можливості багатоаспектного висвітлення сутності економічних процесів і явищ.
Парадигма сучасної вітчизняної економічної теорії повинна мати ще й національно- історичну складову, яка передбачає врахування трансформаційної специфічності національної економіки, її інституціональних і відтворювальних особливостей, а також національного економічного менталітету народу, історичних, культурних, демографічних і інших особливостей країни.  Врахування   національно-економічної   компоненти   є   важливою   умовою   глибокого розуміння  сучасних  соціально-економічних  процесів,  які  відбуваються  в  країні,  і  наукового прогнозування тенденцій їх розвитку в перспективі.
Отже, розвиток сучасної економічної теорії відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямів і шкіл, з превалюванням синтезованих і комплексних підходів до дослідження соціально-економічних процесів. Не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій і полягає  демократизм  і  синергізм  ефекту  спільної  праці  вчених-економістів,  який  дає  змогу глибше розкрити предмет економічної теорії в усій його багатогранності.
Узагальнюючи сказане, можна так визначити предмет економічної теорії в політекономічному  аспекті.  Економічна  теорія  —  це  суспільна  наука,  яка  вивчає  закони розвитку економічних
Фото Капча