Предмет і метод економічної теорії

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

Термін економія (від гр. oikonomia) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає “мистецтво ведення домашнього господарства”, “домоводство” (“ойкос” — дім, домашнє господарство; “номос” — вчення, закон).

Термін “політична економія” був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці “Трактат політичної економії”, написаній у 1615 р. З грецької “політикос” перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном “економія” означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці  термін “політична економія” домінував до  кінця XIX ст.  — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла “Принципи економікс”. Економікс  —  це  неокласичний  напрям  в  економічній  науці,  який  має  за  мету  синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою “економікс”, в ряду інших — як “економічна теорія” або як “політична економія”. Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів “економія”, “політична економія”, “економікс”, “економічна теорія” об’єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об’єкта її дослідження — економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії

(політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Основи   економічної  теорії   (політекономія)   —   це  фундаментальна,   методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об’єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний  дохід,  національне  багатство,  рівень  життя  населення,  проблеми  безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв’язку, що забезпечує цілісне сприйняття  економіки  як  самодостатньої  та  динамічної  системи,  яка  функціонує  нанаціональному і загальносвітовому рівнях.

Економічна  теорія  залежно  від  функціональної  мети  поділяється  на  позитивну  та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та

явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна  економічна  теорія  з’ясовує  об’єктивні  процеси,  дає  їм  оцінку,  робить

висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, ця наука, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно-

наслідкові зв’язки в економічній системі, з іншого, — давати рекомендації щодо її вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб. Таким чином, економічна теорія виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію.

 

 

Економічна теорія, пізнаючи об’єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Принципи пов’язані з економічними законами, але на відміну від них об’єктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають   у   вигляді   певних   постулатів,   які   можна   розглядати   як   форму   реалізації, використання  економічних  законів.  Принципи  мають  менш  стійкий  і  менш  обов’язковий характер, ніж закони.

Економічні  закони  у  своїй  сукупності  створюють  систему  економічних  законів,  яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони.

Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах. Вони функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення та ін.).

Загальні закони функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (наприклад, закони ринкової економіки: попиту і