Предмет і метод економічної теорії

Специфічні економічні закони функціонують лише у межах однієї економічної системи. З одного боку, вони розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, — окремі її сфери.

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи. Економічні  закони,  як  і  закони  природи,  мають  об’єктивний  характер,  тобто  виникають  та існують незалежно від волі і свідомості людей. Вони зумовлюються наявними соціально- економічними умовами. Їх відмінні риси:

• закони   природи   можуть   діяти   поза   людським   суспільством   (наприклад,   закон всесвітнього тяжіння), а економічні закони є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують;
• на відміну від законів природи, які діють довічно і завжди, економічні закони мають історично минущий характер;
• відкриття та використання законів природи відбувається відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально-економічних суперечностей, в той час як відкриттю та використанню економічних законів протидіють сили суспільства, що сходять з історичної арени.

Форми пізнавання та використання економічних законів. Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів: емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

Розрізняють три рівні використання економічних законів. Перший –    науково- теоретичний: на основі результатів наукового аналізу економічних процесів та явищ відкриваються  і  формулюються  економічні  закони,  дається  їх     тлумачення  і  створюються концепції розвитку економіки. Другий рівень – державно-управлінський: державна влада, спираючись  на  закони  економічної  теорії  і  провідні  концепції,  розробляє  відповідні  правові закони та положення, визначає програми економічного розвитку та форми і засоби їх виконання. Третій рівень – господарсько-практичний – використання економічних законів у практиці господарювання економічних суб’єктів.

 

 

Для того, щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всіх наук, у тому числі економічної теорії. Метод науки (від гр. metohodos “шлях до якої-небудь мети”) покликаний забезпечити найбільш глибоко розкриття сутності її предмета.

Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу.

Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Складність і багатовимірність економічної системи вимагає адекватних методів її пізнання. Фундаментальний принцип методології економічної теорії полягає в системному підході до аналізу. Економіка становить певну цілісність, в якій виявляється взаємозв’язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й різними зв’язками між ними.

Системний підхід в економічній теорії означає вивчення внутрішніх причинно- наслідкових, структурно-функціональних, ієрархічних, прямих і зворотних зв’язків. Саме їх пізнання дає змогу виявити складні процеси розвитку економічної системи, з’ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання  економічних  явищ  і  процесів.  Системний  підхід  використовується  як  у загальнонаукових, так і у спеціальних для економічної теорії методах пізнання.

Діалектика як метод — загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих ще видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є внутрішні суперечності явищ, єдність і боротьба протилежностей.

Особливістю теоретико-економічного дослідження є те, що при вивчені економічних процесів не можна користуватися конкретними прийомами і технічними засобами, які широко застосовуються,  наприклад,  у  природничих  науках.  Тут  використовують  наукове  економічне мислення у вигляді наукової абстракції.

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і формування економічних законів.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об’єкт дослідження розумово або фактично розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об’єкта в цілому.

Індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць,