Представники єврейської громади у складі чернігівської міської думи (1893-1917 рр.)

 

Л. М. Шара (м. Чернігів)

Стаття присвячена проблемі представництва євреїв у складі Чернігівської міської думи, що функціонувала упродовж 1893-1917рр. Йдеться про умови набуття євреями прав гласних на підставі Положення 1892 р. ; показано в динаміці їхню чисельність та відносну частку серед потенційних виборців-євреїв і поміж загалу міських думців; охарактеризовано позицію гласних-євреїв стосовно законодавчого обмеження відстоювати інтереси своєї громади у міському самоврядуванні Чернігова.

Ключові слова: Міське положення 1892 р., міське громадське управління, міська дума, виборчі права, гласні, представництво, єврейська громада.

Чернігів кінця ХІХ – початку ХХ ст., будучи складовою російського імперського простору, користувався привілеєм на міське самоврядування, чинне на засадах Положення 1892 р. та доповненнях («Продовженнях») до нього. «Громадське управління міських поселень, – читаємо у законі, – опікується справами про місцеві користі й потреби... ; коло діяльності... обмежується територією міського поселення та підпорядкованих йому земель» (ст. 1, 5) 1. Себто, представники виборної влади Чернігова турбувалися про різноманітні сфери життєдіяльності губернського центра від господарсько-побутових до соціальних аспектів, у тому числі, визначали джерела доходів до місцевого бюджету та його використання.

Право обирати до органів самоврядування надавалося містянам, які досягли 25-річного віку і сплачували податок із нерухомості, вартість якої становила не менше 1 тис. руб., або купували патенти на торгово-промислові підприємства (1-2 гільдій). Передбачався однорічний ценз осілості й можливість голосування для юридичних суб’єктів (ст. 24) 2. Не мали такої прерогативи особи, проти яких велося судове провадження, засуджені; звільнені з посади протягом останніх трьох років, позбавлені духовного сану, членства у станових товариствах; ті, хто перебував під наглядом поліції, вважався боржником щодо міських податків (якщо сума недоїмки перевищувала піврічний обсяг зборів) ; власники винних і відерних лавок, питей- них домів (ст. 33). Не голосували також голова та члени Губернського із земських і міських справ присутствія (окрім губернського предводителя дворян, очільника губернської земської управи, міського голови, депутатів від земського зібрання, міської думи), духовенство, представники прокурорського нагляду, поліцейські (ст. 32) 3.

Громадське управління Чернігова структурувалося міською думою, на яку покладалися розпорядчі функції, та управою – виконавчим органом. Обиралися вони на чотири роки, очолювалися міським головою; у єдиних руках зосереджувалися обов’язки міського секретаря (ст. 56, 90) 4 Упродовж чинності Положення 1892 р. чисельність Чернігівської думи коливалася від 32 до 60 осіб, залежно від числа виборців. «У міських поселеннях, – йшлося в законодавчому акті, – де не більше 100 виборців, має бути 20 гласних. Там, де число виборців понад – 100, на кожні 50 виборців більше цього числа додається троє гласних до тих пір, поки число їх досягне: у... губернських містах із населенням менше 100 тис. осіб – шістдесяти» (ст. 56) 5. Персональний склад Чернігівської управи передбачав посади міського голови, секретаря та 3-4 управлінців, один з яких водночас мав повноваження заступника очільника самоврядування.

Процес створення й діяльність інституцій громадського управління у Чернігові вже викликали інтерес науковців. Серед інших вирізняються ґрунтовністю дослідження Ю. Нікітіна6, Т. Демченко, О. Тарасенка7. Утім, на нашу думку, окремої уваги потребує сюжет, присвячений залученню до самоврядних структур депутатів від єврейської спільноти. Він ще не був об’єктом спеціального вивчення, хоча ж є актуальним із точки зору історичної об’єктивності. У Чернігові проживали представники різних націй, але домінували в етнічній мозаїці українці, росіяни та євреї. Численність останніх зумовлювалася, насамперед, тим, що місто увійшло до так званої «смуги осілості». Вона, на підставі Положення 1835 р., окреслювалася на українських теренах Волинською, Подільською, Катеринославською, Київською (крім Києва), Херсонською (крім Миколаєва), Таврійською (крім Севастополя), Полтавською (крім козацьких і державних сіл) та Чернігівською губерніями. Євреям категорично заборонялося селитися поза межами чітко вказаного простору, через що у 15 губерніях «смуги осілості» та 10 губерніях Царства Польського зосередилися 93, 9% євреїв або 11, 11% від усіх мешканців (на решті імперських теренів частка євреїв становила менше 1%) 8.

Безпосередньо єврейська громада Чернігова була чималою. Аби підтвердити це, звернімося до статистичних матеріалів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, 1862 р. у місті проживали 4066 осіб іудейського віросповідання, з яких 2477 – чоловіки та 1589 – жінки. Питома частка євреїв складала 27, 83%, відповідно чоловіків нараховувалося 24, 91%, жінок – 34, 05%. Станом на 1884 р. мешкали 9500 євреїв (43, 77% від загалу людності) : – 5000 чоловіків (41, 93%) і 4500 (45, 61%) – жінок9. Натомість 1887 р. зафіксовано зменшення частки іудеїв до 31, 88% (за даними А. Морозової10) або до 38, 5% за підрахунками М. Лілєєва (на 27101 городян – 5226 чоловіків-євреїв і 5219 жінок11). Того ж, 1887 р., відсоток євреїв

Чернігова від загалу городян-євреїв губернії (15 повітових і 4 заштатні міста) склав майже 20% 12. На час проведення Першого Всеросійського перепису 1897 р. євреї посідали друге, після українців, місце в етнічній структурі губернського центра – 31, 7% від загалу (27 716 осіб) або 8799 осіб (4273 (29, 4%) чоловіків і 4526 (34, 4%) жінок) 13. 1903 р. єврейська громада збільшилася до 12 192 осіб: 6233 – чоловіків і 5959 – жінок. Якщо підрахувати