Представники єврейської громади у складі чернігівської міської думи (1893-1917 рр.)

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

у єврейського і російського населення»32. Засідателі Присутствія проголосували за призначення думцями провізора, почесного громадянина Чернігова Ісаака-Максима Маркельса, купців Веніаміна Зороховича, Гіршу Уріна та спадкового почесного громадянина, купця Шлєму Шлєпянова. Як бачимо, все ті ж обличчя – Г. Урін та Ш. Шлєпянов. Тільки з огляду на потребу 4-х гласних, з’явилися дві нові постаті, при цьому одна з них – В. Зорохович – вибраний суто формально, для чисельності. Переконуємося у тому, бо відразу ж пан Зорохович написав заяву, наголосивши, що «він глибоко вдячний... за обрання..., проте не може взяти на себе цю почесну посаду... Проживаючи у своєму маєтку в с. Буровка, віддаленому від Чернігова, людина стара і хвора, не має жодної можливості з’ являтися на засідання і виконувати моральний обов’ язок і свої зобов’язання перед товариством... «33. Члени Присутствія не знали про такі обставини? Думається, знали, бо кожна кандидатура обговорювалася, і, головне, вибирали серед обмеженого контингенту, де практично усі були на виду. Законодавство уможливлювало право голосу для заможних станів, призначувані ж євреї, зазвичай, наживали статків й соціального статусу купецькою діяльністю, були власниками чернігівських магазинів, готелів, інших торгово-підприємницьких закладів. Такі особи не могли лишитися непоміченими, розчинившись у міському соціумі.

Виборча кампанія 1905 р. прикметна ще й тим, що напередодні присяги думців усі четверо євреїв показово відмовилися від громадських обов’ язків. Виважено та ґрунтовно пояснив такий вчинок провізор І. Маркельс. У його баченні, квінтесенцією ідеї міського самоврядування був принцип виборності. Лише місцева спільнота може делегувати тих осіб, котрі є найдос- тойнішими, аби дбати про її потреби. Одначе, «... до євреїв, – зауважив

І. Маркельс, – у даному випадку застосовується виняток. Гласні-євреї не вибираються, а призначаються. Такий спосіб перебуває у принциповому й різкому протиріччі з самим змістом і сутністю ідеї міського самоврядування. Він. може призвести лише до шкоди і збитків для населення, оскільки віднімає в останнього свободу виборів. Гласні-євреї, не маючи довіри населення, не будучи упевнені в тому, що бажані йому, позбавлені, на мій погляд, морального права обіймати цю посаду, бо вони є як би нав’ язаними тій установі, членами якої перебувають.... не даючи можливості єврейському населенню брати участь у виборі осіб, які захищають інтереси міста, а, отже, і їх, не є... заслуженим і справедливим стосовно них [євреїв. – Л. Ш. ], так як обов’ язки єврейської частини населення щодо міста зовсім не поступаються обов’язкам решти населення». З урахуванням вищевказаного, заявник підсумував: «... виняток стосовно євреїв, суперечить інтересам міста, інтересам єврейської частини населення, не відповідає гідності установи виборної, якою є дума, і водночас є не зовсім справедливим щодо євреїв, які, завдяки цьому, викреслюються з числа осіб, наділених правом захищати інтереси міста; я, на мій глибокий жаль, вважаю не вправі брати на себе звання гласного Чернігівської думи, незважаючи на моє душевне бажання слугувати інтересам міста»34. Приклад І. Маркельса наслідували В. Зорохович, Г. Урін та Ш. Шлєпянов, продемонструвавши відмову від громадських обов’язків35.

Звернення І. Маркельса зачитали перед зібранням новообраної думи і, як нам бачиться, воно не справило на гласних ефекту несподіванки. До такого висновку спонукають задокументовані виступи думця Миколи Пухтинського і міського голови Аркадія Верзилова. Зокрема, М. Пухтинський наголосив, що «... майбутнє суспільство облаштовується на правильних засадах; призначення гласних євреїв суперечить цим засадам; наша дума повинна наслідувати приклад інших і звернутися куди слід, щоб представники населення обиралися шляхом загального голосування, а не шляхом класовим або за вказівкою бюрократії». А. Верзилов, зі свого боку, підтримав, додавши: «... дума визнала діючий порядок обрання гласних не нормальним і буде клопотати про делегування гласних від усього населення без огляду на національність»36. Як вже вказувалося, питання про зміну умов залучення євреїв до роботи громадського управління актуалізувалося на думському засіданні, й уповні очевидно, більшість гласних солідаризувалися з представниками єврейської спільноти.

Потрактування І. Маркельсом сутності міського самоврядування свідчить про істотно інше розуміння принципів делегування гласних. Якщо наприкінці ХІХ ст., у процесі підготовки Положення 1892 р., акцент зробили на майновому цензі, передбачаючи прихід до виборного управління осіб заможних, освічених й соціально впливових. То на початку ХХ ст., та ще й в умовах революційних настроїв 1905 р., на перший план виходить ідея значимості особи, місця й авторитетності у громаді без огляду на станове походження, національну й релігійну спрямованість, матеріальні статки. Громада формує місцеве врядування, а отже, має цілковите право делегувати достойних, виключно з точки зору людських якостей і професійних характеристик. Понад те, у заяві І. Маркельса та постанові думи проглядається бажання, щоби самоврядування відповідало своєму призначенню – самостійне господарювання на місцях без втручання держави.

Проте, 1905 р. не справдилися сподівання про корективи міського законодавства. Хоча ж 1906 р. міністр внутрішніх справ Петро Столипін запропонував імператорові відмінити обмеження щодо євреїв, «які особливо дратують єврейське населення Росії й не приносять ніякої користі,... тільки активізують революційні настрої єврейської маси... «37. Підтримки не було, царат інакше оцінював місце євреїв у тогочасному соціумі.

лютого 1907 р. П. Столипін подав на розгляд Ради міністрів «Головні засади реформування земських і міських громадських управлінь»38. У них врахувалися стрижневі пропозиції діячів місцевого врядування, які наполягали, насамперед, на розширенні делегатів