Представники єврейської громади у складі чернігівської міської думи (1893-1917 рр.)

На жаль, наявні у розпорядженні дослідників писемні джерела не дозволяють глибше простежити рухливість євреїв безпосередньо у Чернігові. Між тим, навіть, наведені матеріали свідчать, що вони становили стабільно третину, а почасти й понад 40% мешканців губернського центра. Природно, що при такій чисельності єврейської громади її представники мали би посідати належне місце серед гласних Чернігівської міської думи. Однак, це унеможливлювалося чинним законодавством. «Євреї, – вказувалося у Положенні 1892 р., – не допускаються до участі у міських виборчих з’їздах і зібраннях домовласників..., а також до заняття посад у міському громадському управлінні і до завідування окремими галузями міського господарства й управління... У міських поселеннях губерній, в яких євреям дозволяється постійне проживання..., крім міста Києва, євреї допускаються до виконання обов’ язків міських гласних чи уповноважених за наступних умов... У кожному міському поселенні місцевою управою або міським старостою ведеться особливий список євреїв, які на основі Міського положення... могли б бути вибраними у міські гласні чи уповноважені. Із внесених у список осіб вибираються місцевим із земських і міських, або із міських справ, Присутствієм... міські гласні чи уповноважені числом, визначеним міністром внутрішніх справ, не більше, однак, однієї десятої частини загального складу думи або зібрання. На постанови Присутствія щодо означеного у попередній статті предмета скарги не приймаються (додатки 1-5 до ст. 24) «18. Вчитавшись у вищевикладений зміст, можемо констатувати – міське законодавство позбавило євреїв права обрання представників до громадського управління. Персоніфікація думців-євреїв визначалася виключно волею членів Губернського із земських і міських справ присутствія (далі – Присутствіє), а не етнічної громади. При цьому до уваги бралися характеристики на кандидатів-євреїв, надані поліцеймейстером.

Таке «виняткове» ставлення до гласних-євреїв зумовлене тогочасною загальноімперською політикою. «Починаючи з 1880 р., – твердить С. Голь- дін, – російська влада вбачала у євреях надзвичайно серйозну і реальну загрозу, що вимагала вжити заходи для захисту режиму, соціальної стабільності й громадського порядку». Дослідник наголошує, що у цієї загрози було декілька аспектів: роль євреїв у революційному русі, у російських економічних та інтелектуальних елітах, їхній вплив на економічний стан беззахисних і відсталих селян – головної опори режиму. Правляча бюрократія була переконана, що єврейський пролетаріат і єврейський капітал разом прагнуть повалити владу, яка позбавила євреїв багатьох прав. Імовірність масового напливу освічених євреїв в еліти (як це сталося на Заході) викликала страх перед засиллям єврейства і неможливістю зберегти у такому разі національний характер Росії. Такі фобії та стереотипне ставлення до єврейства бюрократія поділяла зі значною частиною соціуму, через те урядові заходи і рішення приймалися у контексті обговорення «єврейського питання» і в пресі, і в суспільстві19. До подібного висновку приходить й

І. Погребінська, проаналізувавши становище євреїв в українських губерніях. На її думку, існування незалежно як в мовному, релігійному чи економічному плані компактно розселеної й досить добре організованої єврейської спільноти становило загрозу для базових принципів і засад функціонування державної влади. Відтак, уся система законодавчого регулювання і діяльності євреїв унапрямлювалася на те, аби примусити їх відмовитися від національних і релігійних традицій і, врешті, зробити важкий особистий вибір у рамках сформованої імперськими політиками жорсткої альтернативи: або асиміляція, або еміграція20.

Проблема пошуку витоків антисемітизму, його трансформація у форматі Російської монархії є окремим об’єктом вивчення. Наразі вітчизняне та зарубіжне історіописання акумулювало достатню кількість наукових студій з цієї теми. Мета ж нашої розвідки полягає у тому, аби, по-перше, показати в динаміці чисельний склад думців-євреїв у Чернігові згідно з Положенням 1892 р., по-друге, з’ ясувати ставлення етнічної громади до законодавчого обмеження квоти їхніх представників у громадському управлінні та позицію гласних із цього приводу. Виборчий закон 1892 р. та реалізація його у Чернігові напозір демонструють ставлення імперського уряду до єврейської нацменшини.

До Чернігівської міської думи, що працювала упродовж 1893-1896 рр., вибрали 32 гласних. Із них двоє, призначені Присутствієм, відстоювали інтереси єврейства21. Особовий склад розпорядчої інституції самоврядування 1897-1900 рр. збільшився до 41 гласного, але і серед них були тільки дві особи від єврейської людності – купці Урій Урін та Шлєма Шлєпянов. Для порівняння, на підставі Міського положення 1870 р., виборча система якого не передбачала визначеного числа для євреїв, думцями працювали протягом 1871-1874 рр. 9 чол., 1875-1878 рр. – 10 чол., 1879-1882 рр., 1883-1886 рр. – по 14 чол., 1887-1890 рр., 1891 – квітень 1893 рр. – по 24 чол. 22

Архівні матеріали про виборчі кампанії початку ХХ ст. значно інфор- мативніші й дозволяють простежити