Представники єврейської громади у складі чернігівської міської думи (1893-1917 рр.)

Між тим, повертаючись до виборчих кампаній у Чернігові, спостерігаємо тенденцію, з одного боку, збільшення абсолютної чисельності євреїв, які теоретично могли би голосувати, з іншого – зменшення питомої частки вибраних Присутствієм гласних-євреїв і в своїй громаді, і серед загалу думців. Підтвердженням цього є результати виборів 1909, 1913 рр. Зокрема, 1909 р. право на волевиявлення дозволялося б 150 євреям: 135 осіб володіли нерухомим майном, 15 – закладами стаціонарної торгівлі41. Присутствія вибрало гласними 3-х чол., тобто, 2% з-поміж планованих виборців і 8, 1% від усіх думців (37 чол.) 42. 1913 р. виборче право уможливлювалося вже для 274 євреї, з яких 263 особи – власники нерухомості, 11 – володіли торговими закладами на основі промислових патентів43. Відсоток думців- євреїв склав 5% (3 чол.) від загалу гласних (60 чол.) та 1, 1% – поміж виборців-євреїв44.

1912 р. урядовий проект нового Міського положення врешті потрапив до Державної думи, однак, до революції 1917 р. він виявився не вартим уваги депутатів. Довготривалий процес розробки міського законодавства завершили в часи Тимчасового уряду. Згідно з його розпорядженням до роботи залучилися Союз міст, Головне управління у справах місцевого господарства та Московський комітет громадських організацій45. Підготовлений ними акт базувався на загальному виборчому праві без будь-яких на те обмежень. Постанова Тимчасового уряду «Про проведення виборів гласних міських дум і про дільничні міські управління» набула чинності 15 квітня 1917 р. Не акцентуючи на деталях, зауважимо, що відповідно до ст. 3 право голосу здобули усі жителі міста, котрі досягли 20-річного віку, незалежно від статі, національності, матеріального становища і терміну проживання у населеному пункті46. Нова виборча система, як слушно зауважила Л. Писарькова, кардинально відрізнялася від Положення 1892 р. «... Росія, – переконана дослідниця, – здійснила різкий стрибок і не лише наздогнала, але в багато чому навіть випередила більшість розвинутих країн Західної Європи. На той час загальне виборче право було запроваджене тільки в Англії, Франції, Швейцарії Бельгії, Норвегії, Іспанії, Португалії, Болгарії, США та Австрії»47. Подальші події 1917 р. принципово усе змінили...

Окреслена проблема, безумовно, не вичерпується даною розвідкою, однак, наведені факти уможливлюють зробити наступні висновки. По-перше, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Чернігові, що входив до «смуги осілості», була численна єврейська громада, складаючи 30-40% від усіх містян. Незважаючи на це, вона не могла брати участь у виборах до органів громадського управління. Закон уможливлював лише призначення гласних- євреїв членами Губернського із земських і міських справ присутствія, чим вочевидь порушував одну із ключових засад самоврядування – принцип виборності. По-друге, упродовж означеного часу чітко окреслилася тенденція: на фоні збільшення чисельності потенційних виборців-євреїв зменшувалася питома вага гласних-євреїв між виборцями і між думцями. Як результат – 1905 р. євреї демонстративно відмовилися від громадських обов’язків у думі, покладених на них Присутствієм, наголосивши на несправедливості законодавства щодо національної спільноти. І, по-третє, оцінюючи в цілому стосунки між різними етносами в українських землях імперського часу, не можна не погодитися з твердженням, що правове та економічне становище євреїв в Україні визначалося, в першу чергу, політичною стратегією держав-поневолювачів, а не ставленням українського народу, який сам був об’єктом гноблення48.