Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 

поняття активної діяльності людини на землі в трактуванні українських мислителів;

- з’ясувати особливості трактування сенсу життя людини як активної діяльності українськими мислителями доби культурно-націо-нального відродження.
Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є зміст поняття сенсу життя в спадщині українських мислителів доби середньовіччя.
Предметом дослідження є процес та особливості пошуків сенсу життя, розуміння й трактування його суті, філософсько-теоретичне осмислення цього поняття українськими мислителями XI – першої половини XVII ст.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є прин-цип об’єктивності та принцип історизму, конкретно історичного підходу до явищ суспільного життя, діяльності людини та її життя й творчості; комп-лексне поєднання історичного та логічного, об’єктивного й суб’єктивного моментів в історико-філософських дослідженнях, а також системний підхід, що дозволяє робити порівняльне зіставлення історичних подій та люд-ських вчинків. У дисертації використані методи індукції і дедукції, аналізу й синтезу, герменевтичні тлумачення та розкриття змісту понять і процесів.
Дисертаційне дослідження виходить з методологічних позицій філософської рефлексії, яка дозволяє оцінювати вчинки, ідеї та вчення не тільки в органічному зв’язку з конкретно історичними умовами їх виникнення й функціонування, а й через усвідомлення їх ролі в історії, їх духовного коріння й духовної спадкоємності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше вичленено в українській духовній культурі проблему сенсу життя людини і прослідковано її розуміння й трактування українськими мислителями протягом усього середньовіччя – від часу появи перших писемних пам’яток в ХІ ст., аж до визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Унаслідок теоретичного аналізу отримано низку узагальнень і положень, які виносяться на захист:
- обґрунтовано генезис поняття сенсу життя, пов’язаний з утверд-женням образу людини-особистості в християнській культурі;
- встановлено, що у княжу епоху призначення людини в земному житті трактувалося як осягнення нею ідеалу святості ангельським та апостольським шляхом;
- показано, що ангельський шлях передбачав осягнення святості через ізоляцію від світу, через постійні пости й молитву, ігнорування потреб плоті, духовне вдосконалення, а апостольський шлях розуміли як помноження добрих справ, міркування, пошуки й сумніви, утвердження ідеалу людини дієвої та розумної;
- доведено, що в українській середньовічній дійсності у світлі християнського благочестя сенс життя як духовне вдосконалення трактується мислителями неоднозначно: з одного боку – це чернече служіння, з другого – підготовка до сповнення людиною своєї суспільної місії, навчання, вдосконалення розуму, майстерності та служіння спільному благу;
- в епоху культурно-національного відродження (кінець XVI – перша половина XVII ст.) розкрито розуміння сенсу життя людини як духовного вдосконалення: це була спроба вивищення людини-особистості, піднесення її духовного єства над буденністю, утвердження її вищого призначення як істоти, спорідненої з Богом;
- встановлено зумовленність формування нового для середньовічного світогляду трактування сенсу життя людини як активної праці на спільне благо культурно-історичними умовами тогочасної України: діячі братств, письменники-полемісти та їх соратники розуміли та утверджували своїм прикладом призначення людини на землі як активну подвижницьку діяльність на ниві культури.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертаційної праці служать насамперед утвердженню концепції українського Ренесансу – короткого та особливого періоду в епоху пізнього середньовіччя, коли відбулося в українській духовній культурі пере-осмислення земного призначення людини, здійснився глибокий переворот у світогляді людини, коли утверджувалась у своїх переконаннях людина-особистість, свідома своєї активної ролі в історії. Таке переосмислення стало можливим під впливом історичних реалій кінця XVI – початку XVII ст., а започатковане воно завдяки християнському світорозумінню.
Матеріали дослідження послужать для поглиблення курсів історії української культури, історії України, етики, для підготовки спецкурсів з історії етичних вчень епохи середньовіччя, з вивчення культури епохи Ренесансу.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації відображені у чотирьох статтях, опублікованих у визнаних ВАКом України професійних виданнях, у доповідях і виступах на міжнародних та регіональних наукових конференціях: до 2000-ліття Різдва Христового, “Християнство і культура”, м. Тернопіль (1998), VІІ філософсько-методологічних читаннях “Філософ-ський гуманізм як основа сучасної трансформації української культури”, м. Львів (2000), Х, ХІ міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні”, м. Львів (2000, 2001), Х Сковородинських читаннях, м. Переяслав-Хмельницький (2001), “круглих столах”, у доповідях, повідомленнях на семінарах Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського банківського інституту Національного банку України (1999-2001). Обговорювалась дисертація на засіданні кафедри теорії та історії культури і кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, де рекомендована до захисту.
Структура дисертації. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст зумовили таку структуру дисертації: вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (обсяг – 159 сторінок).
 
Основний зміст дисертації
 
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, виявлено ступінь її наукового опрацювання, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету й завдання дисертації, проаналізовано методологічні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну положень, які виносяться на захист, розкрито теоретичне й практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію результатів дослідження та його зв’язок із науковими темами і програмами, показана структура роботи.
У першому розділі “Джерельна основа, історіографія та методологія дослідження” наводяться джерела, в основному писемні пам’ятки – як оригінальні, так і перекладні, які послужили основою для аналізу трактування проблеми сенсу життя українськими мислителями. Зокрема, основна увага зосереджена на пам’ятках, автори яких у
Фото Капча