Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст.

У період культурно-національного відродження досить помітно вима-льовується напрям, який заявляє про те, що людина в земному житті при-значена для активної діяльності, творчості та примноження спільного блага і щастя. Поняття спільного блага включало захист релігії і церкви не тільки в полеміці зі супротивниками, а й у збройній боротьбі, захист рідної землі, її мови, традицій культури, примноженні цих традицій. Саме так розуміли сенс життя діячі братського руху, письменники-полемісти, козаки, релігійні та світські представники інших конфесій – католики, уніати та протестанти.

Загальна установка на спасіння в потойбічному світі і Божу благодать як сенс життя у християнській культурі середньовічної України трактувалася неоднозначно. З одного боку, це була проповідь відречення від світських турбот і благ, з другого – спроба використати земні турботи і блага на шляху до спасіння душі. Так мислителі середньовічної України задали параметри розуміння сенсу життя людини у майбутні культурно-історичні епохи.

Як одна із вищих структур особистості, що визначають її індивідуальну неповторність, життєва мета як сенс життя відіграє важливу роль у процесі свідомого саморегулювання життєдіяльності. Зміст її нерозривно пов’язаний зі соціальною спрямованістю особистості і служить інтегративним показ-ником характеру її ставлення до панівних у суспільстві цінностей, ідеалів, цілей і норм, а також мірилом соціальної, духовної та моральної зрілості самої особистості. Зміст, характер і значення життєвої мети як сенсу життя має вирішальне значення для суспільного розвитку і для життя кожної людини, як вчить наш історичний досвід і досвід його осмислення.

Розумний вибір життєвих орієнтирів, сенсу життя більшістю членів суспільства нині особливо важливий, оскільки зміст поняття сенсу життя, як відомо з історії, якнайбезпосередніше відображається на діяльності й поведінці індивіда, способах і засобах практичної їх реалізації. Здатність людини, переломлюючись через призму інтересів, потреб і цілей, що становлять сенс життя, знаходить свій вираз в активній діяльності у різних сферах, найважливішою з яких є праця. Успіх творчого самоздійснення людини залежить від її переконань, світоглядної зрілості, вміння й бажання самої людини організувати своє життя відповідно до принципів христи-янської моралі, Розуму, Добра й Краси.

В українській філософській думці XI – XVII ст. виразно виступає морально-етична проблематика, що переконливо показує проведений аналіз. Дві лінії, які намітилися в розумінні призначення людини мислителями княжої доби, прослідковуються в наступні епохи. У дисертації вдалося висвітлити двояке розуміння сенсу життя людини мислителями періоду культурно-національного відродження, що може спонукати до продовження й поглиблення аналізу пам’яток української духовної культури наступних віків і під таким кутом зору.

 

1. Жеребило І. Християнська основа морально-етичної традиції в українській духовній культурі // Християнство і культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Київ – Тернопіль, 1998. – С. 59-62.

2. Жеребило І. Розуміння сенсу життя як духовного вдосконалення людини діячами української культури XVI – XVII ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2000. – № 5. – С. 5-9.

3. Жеребило І. Проблема сенсу життя людини у філософській думці епохи Київської Русі // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія: Філософські науки. – 2000. – № 8. – С. 159-164.

4. Жеребило І. Роль християнства у визначенні сенсу життя людини в українській філософії // Історія релігії в Україні: Праці ХІ міжнародної наукової конференції. – Львів, 2001. – С. 145-148

5. Жеребило І. Трактування сенсу життя людини діячами братського руху в Україні // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2001. – № 6. – С. 13-17.

6. Жеребило І. Ідеал святості як сенс життя людини княжої доби // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2002. – № 7. – С. 8-12.

 

 

Жеребило І. В. Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 05 – історія філософії / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2002.

Аналізується трактування проблеми сенсу життя людини мислителями української духовної культури доби середньовіччя на матеріалах пам’яток княжої доби і періоду культурно-національного відродження.

У християнській культурі людина орієнтована на досягнення святості, максимальне наближення до Бога й прагнення заслужити його ласку. Мислителі княжої доби вбачають два шляхи осягнення такого сенсу життя: ангельський – як ізоляцію від світу в молитві і апостольський – як невтомну працю на спільне благо.

Ці два шляхи осмислення сенсу життя помітні і в період першого культурно-національного відродження, коли мислителі не лише пропагували таке розуміння сенсу життя, а й активно його реалізовували власним прикладом.

Ключові слова: сенс життя, святість, духовне вдосконалення, активна діяльність.

 

Жеребило И. В. Проблема смысла жизни человека в украинской философии XI – первой половины XVII ст. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 05 – история философии / Львовский национальный университет им. Ивана Франко. – Львов, 2002.

Рассматривается понимание проблемы смысла жизни человека в условиях христианской культуры на материалах письменных памятников эпохи Киевской Руси (XI – XIII вв.) и периода первого культурно-национального возрождения (XVI – первая половина XVII в.). Мыслители княжеской эпохи, когда христианство внедрялось на правах господствующей идеологии в древнекиевском государстве, ориентировали человека на осмысление цели своей жизни как идеала святости, что гарантировало максимальное приближение к Богу и его благодати (Илларион, Кирилл Туровский, авторы Киево-Печерского патерика и житий святых). Наряду с молитвой и почитанием Бога человек Киевской Руси мог достичь идеала святости и путем исполнения заповедей любви, милосердия, постоянного совершенствования разума и участия в добрых делах. Такое понимание смысла жизни и предназначение человека находим в произведениях Клима Смолятича, Данила Заточеника, “Поучении” Владимира Мономаха. Пример смирения и трудов на “общее благо” находим и в житии преподобного Феодосия в Патерике.

Изменившиеся социально-культурные условия периода национально-культурного возрождения способствовали четкой поляризации взглядов украинских мыслителей на предназначение человека и его смысл жизни. Одни, во главе с Иваном Вышенским, считали подвигом и смыслом жизни уединение от мира, молитву и духовное совершенствование во имя личного спасения, другие, как деятели братского движения, писатели-полемисты – братья С. и Л. Зизании, Мелетий Смотрицкий, Петр Могила, Ипатий Потий и др. предпочитали подвижничество на ниве культуры, борьбу и труды на общее дело, в чем видели смысл жизни человека вообще и свое предназначение в частности.

Ключевые слова: смысл жизни, святость, духовное совершен-ствование, активная деятельность.

 

 

Zherebylo I. The probleme of a man’s sence of life in the Ukrainian philosophy of the 11-th – first part of the 17-th centuries. – Manuscript.

Dissertation for Ph. D. in Philosophy. Speciality 09. 00. 05 – History of Philosophy / Ivan Franko Lviv National University. – Lviv, 2002.

The consideration of a man’s sence of life by the Medieval Ages Ukrainian thinkers is analysed in the dissertation. The consideration is based upon the relic heritages of the Princes Period of national and cultural rennaissance.

A man is oriented on gaining the hollyness in the Christian culture and desire to get more closely approach to the Blessing of God. Princes period thinkers define two trends in consideration of the above mentioned sence of life – Angel trend as isolation from the social world in a prayer and Apostol trend as hard work for common thriving life.

These two trends sence of life consideration are also observed in the period of first cultural and national rennaissance, the period when thinkers not only proclaimed this sence of life understanding but also eagerly practiced it by their own life.

Key words: sence of life (or living), hollyness, spiritual inner improvement, eager activity.