Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 

період середньовіччя (XI – перша половина XVII ст.) під впливом і в межах християнського світорозуміння намагалися розтлумачити своїм сучасникам сенс життя людини, її призначення на землі. Без сумніву, проблему сенсу життя розкривала житійна література, Святе Письмо, проте у дисертації значна увага приділена і тим пам’яткам давньоруського письменства, які поряд із творами Отців Церкви, Біблією та житіями святих і мучеників, осмислювали призначення та сутність людини, навчали людину праведного життя й благодаті. Насамперед, це – “Послання пресвітеру Хомі” Клима Смолятича, “Моління” Данила Заточеника, “Повчання” Володимира Мономаха, де, подібно як і в “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіона, “Словах” Кирила Турівського та Києво-Печерському патерику, осмислюється призначення людини на землі, вихваляються її добрі справи, які вона повинна вважати чи вважала сенсом життя.

Серед джерел, які стосуються розуміння сенсу життя людини мисли-телями XV – XVII ст., виділяються різні збірники, як “Пчола”, “Лунники”, “Рафлі”, а також перекладні твори типу “Тайная тайних”, світські повісті й романи, апокрифи тощо. Джерела XVI – першої половини XVII ст. пред-ставлені прозовими й поетичними творами українських письменників, більшість з яких були полемістами, належали до середовища братств, тому у своїх творах гостро переживали проблеми тогочасного суспільного життя, як і призначення й сенс життя людини. Зокрема, це твори С. і Л. Зизаніїв, К. -Т. Ставровецького, З. Копистенського, Д. Наливайка та ін.
Історіографія проблеми та її методологічні засади представлена низкою праць різних авторів, які працюють у галузі історії української філософії та культури, зокрема: В. Горського, Ю. Ісіченка, С. Бондаря, М. Братасюк, Н. Пікулик, І. Паславського, О. Дзюби, В. Литвинова, В. Нічик, Я. Стратій, П. Кралюка, І. Захари, М. Русина, І. Огородника, О. Матковської, О. Старо-войта, Б. Криси, М. Кашуби та ін., які, розглядаючи специфіку формування та розвитку філософських, зокрема етичних ідей у культурі середньовічної України, торкалися чи ґрунтовно, чи побіжно проблеми призначення людини в земному житті як і сенсу її життя. Зачіпали ці проблеми також білоруські  (С. Подокшин, К. Прокошина, В. Конан) та російські (О. Замалєєв, М. Громов, О. Абрамов, О. Сухов, О. Поляков) та ін. дослідники. Доробок вищеназваних авторів послужив методологічною основою дисертації.
Автор використала також як методологічну основу насамперед праці Д. Чижевського, В. Лісового про національний характер української філософії, а також доробок зарубіжних мислителів при осмисленні проблеми сенсу життя (М. Бердяєва, С. Франка, Є. Трубецького, В. Соловйова, Ф. Ар’єса та ін.).
У другому розділі “Ідеал святості як сенс життя людини княжої доби” аналізуються, зокрема, зміни у світогляді русичів, спричинені прийняттям християнської релігії, що сприяли осмисленню сенсу життя. Язичництво не потребувало виділення людини як особливої істоти, оскільки воно зводило сенс життя до задоволення земних елементарних потреб. Християнство, що прийшло на зміну язичництву, побуджує до осмислення земного життя, яке має бути служінням чомусь вищому, ідеальному. Людина є істота богоподібна, має внутрішній духовний світ, що допомагає відрізняти істинне життя від життя, яке є смертю, тобто зрозуміти той сенс, який уперше робить життя осмисленим. Своїм розумінням сенсу життя людина повинна заслужити увагу Бога, оскільки Бог при сотворінні поклав на людину відповідальність за себе саму на основі дарованої їй свободи волі. Ця відповідальність зобов’язувала людину весь час аналізувати своє життя, екзаменувати свій внутрішній світ, звіряти з Божими заповідями свої вчинки і помисли. У таїнстві молитви й сповіді, які допомагають християнинові контактувати з Творцем, людина виявляє своє прагнення поєднатися з Богом як сенс життя. Усвідомити це людині допомагає філософія.
Саме філософія, як свідчить її визначення у творах Костянтина-Кирила Філософа, навчає людину, що сенсом її життя є прагнення розуміти, що діється у земному світі і навіщо живе людина. Про це говориться вже в “Ізборнику 1073 р. ”, а про шлях прилучення до Бога твердить у своєму “Слові” митрополит Іларіон. Автор середини ХІІ ст. Клим Смолятич стверджує, що він прагне прилучитися до Божої мудрості не заради марнослівства, а заради самої мудрості, яка дає найвищу насолоду. Сходження до Бога, поєднання з ним було для людини-русича тим найвищим сенсом життя, який єдиний дає відчуття щастя й блаженства. Кожен християнин, як твердить митрополит Іларіон, бачить своє призначення в тому, щоб уповати на Бога, осягнути стан синівства й благодаті, що наближує людину до святості.
Уже в княжі часи помічаємо неоднозначне розуміння шляхів осягнення святості. Святість як сенс життя означала поєднання людини з Богом, але шляхи до неї були різні, як свідчать писемні пам’ятки. Насамперед – це шлях ченця, який позбувся земних турбот, молиться і постить у самотній печері, шлях ангельський, що передбачає постійне духовне вдосконалення. Його проповідує Кирило Турівський, що, подібно до Симеона Стовпника, зачинився у вежі і прославився схильністю до самозаглиблення. У його численних “Словах” прославляється велич християнства, сповненого духовної краси, що вивищує людину над земним світом. Ідеальний світ святості змальовує Києво-Печерський патерик, прославляючи святе, обране самою Богородицею, місце монастиря, храму та подвижників Антонія й Феодосія, що сподобилися своїми молитвами й постами Божої благодаті.
Однак у культурі княжої доби помітне ще й інше розуміння сенсу життя й призначення людини – як святості, до якої веде апостольський шлях. Цей шлях розумівся як активна “робота на Бога”, служіння
Фото Капча