Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 

і Богові, і людям у земному житті, що досягається виявом у собі мудрості Божої, активною пропагандою слова Божого, широким застосуванням розуму як Божого дару. Так розуміють сенс життя людини Клим Смолятич, Данило Заточеник, Володимир Мономах. Київська Русь у ХІІ ст. перебувала у піку свого культурного розвитку, володіла високим духовним потенціалом, тому можна було собі дозволити прославляти гідність людини розумної, яка народжена для трудів, повинна множити на землі добро і знання.

Самостійність людського розуму, який вдосконалюється навчанням і в процесі людської діяльності, утверджували і перекладні збірники типу “Пчола”, “Діоптра” Філіпа Філософа, “Толковая Палея, ” що визнає основною властивістю душі “самовладдя”. У розумі, який керує відчуттями, людська душа дістає своє земне буття і прагне пізнання мудрості Бога. У такому трактуванні сенсом життя людини є пізнання, засноване на розмірковуванні, мисленні, розумінні.
Мудрість і навчання не заперечують і автори “Патерика”, хоча книга розцінюється нижче, ніж молитва. Чернець, який ігнорує приваби земного світу, мусить вчитися читати Святе Письмо. Грамотність придатна і для шліфування розуму, адже автор “Житія” Феодосія захоплений його здіб-ностями. Читання книг несе людині духовну насолоду, бо людина переживає за книгою духовне просвітління від причетності до вищих цінностей. У Печерському монастирі з іменем Феодосія пов’язується не лише мудрість і знання, а й активна діяльність, участь у земних справах. “Патерик” наголошує, що богоподібність передбачає максимальне сповнення доброчинності як засобу спасіння. На прикладі “Житія” Феодосія бачимо, що ідея святості як сенс життя поєднує в культурі княжої доби земний і небесний світ, тіло і душу людини, сприяє глибшому розумінню людської особистості та її призначення на землі.
Третій розділ “Розуміння сенсу життя як духовного вдосконалення людини” поглиблює уявлення про святість, досягти якої навчали мислителі княжої доби. Суспільно-політичні обставини, що склалися в Україні після Люблінської унії 1569 р., по-різному спричинилися до розуміння сенсу життя. Один напрям, очолюваний Іваном Вишенським, сповідуючи традиційний візантійський ісихазм як ідеологію чернечого життя, що мала в своїй основі неоплатонізм Ареопагітик, проповідував повну ізоляцію від світу, втечу від земних благ і турбот у монастир або печеру. Мислителі цього напряму навчали, що сенс життя полягає у зневажанні потреб плоті й усього того, що пов’язує людину з реальним світом. Вони всіляко підносили духовне, що поєднує людину з трансцендентним Абсолютом.
Найбільш яскраві представники цього напряму пов’язані з Острозьким культурно-освітнім осередком, де основною спрямованістю їх діяльності було створення нової релігійної доктрини, заснованої на візантійській традиції, збагаченій надбаннями давньоруської культури. У розуміння сенсу життя людини в острозьких мислителів спостерігається превалювання життя споглядального, яке дає можливість шляхом самозаглиблення, самозосе-редженості, самопізнання входити у безпосередній контакт з Богом, проникатися божественною істиною, і таким чином набувати вищого рівня духовності, який і є сенсом життя. Серед прихильників такого розуміння сенсу життя виділяється Йов Княгиницький, Іван Вишенський, Йов Почаївський, Ісайя Копинський, Віталій з Дубна та їх численні прихильники. Для цих мислителів пошук сенсу життя означає передусім його осмислення, розкриття й внесення такого сенсу в буденне буття. Осмислення життя є його “віднайдення, ” дієве сотворення, певне вольове зусилля, яким схоплюється цей сенс. На думку згаданих мислителів, коли людина віддаляється від світу, підіймається до осмислення своїх вчинків і страждань у земному житті, то вона може осягнути всю цілісність того життя і знайти його справжній сенс.
У міру самопізнання людини як носія Духа – часточки Божої – усі випадкові події життя набирають сенсу, вкладаються в ту цілісність, здійснити яку покликана людина. Страждання людини, її нещастя протягом земного життя при їх глибокому осмисленні не виглядають безглуздим хаосом, а показують розумний зв’язок, за яким стоїть мудра воля Провидіння. І тільки людина, яка підіймається над цим житейським морем різних нещасть і страждань, віддалившись у монастир чи печеру, де можна наодинці з Богом осмислити своє земне буття, може в усій глибині відчути, що життя і кожної конкретної людини, і людства в цілому є історією руйнування всіх людських надій, які є порушенням вічних заповідей Божої Премудрості, що в історії разом із руйнуванням і прахом утверджується правда Бога. Такі думки С. Франка передають зміст розуміння сенсу життя згаданими українськими мислителями.
Таке розуміння сенсу життя вело до квієтизму, до проповіді бездіяльності й пасивності, оскільки це була повна відреченість, замкнутість людини всередині себе, відхід від земного життя у монастир. Однак відходом від життя, пасивністю й бездіяльністю сповнене перебування в монастирі лише з точки зору світської людини, зайнятої в суєті світу пошуками благ. Для самих ченців-самітників їх заняттям була зосередженість на першооснові буття, яка з усією повнотою і цілісністю відкриває людині ту широту світогляду, при якій вона може осмислити своє життя. Самозаглиблення у печері чи монастирі є розширенням Духа, вивільненням від обмеженості й вузькості, що зумовлює його сліпоту. Пошуки сенсу життя у монастирі – це боротьба за його справжній сенс, творче його утвердження через вільне внутрішнє діяння. Лише в самоті келії людина може віднайти свій сенс життя – переконаний Іван Вишенський і його однодумці. А цим сенсом є спасіння. Подібні мотиви звучать у поетичних творах Мелетія Смотрицького, Памви Беринди, Дем’яна Наливайка. Подвижництво православних традиціоналістів переконує, що сенс життя полягає не у зовнішній діяльності,
Фото Капча