Проблеми становлення та сучасний стан кредитної системи України

Коли йдеться про збереження банками фінансових секретів, обов’язково слід враховувати баланс інтересів, що, до речі, передбачено в зарубіжному законодавстві. У країнах Заходу банківська таємниця є принципом банківської діяльності, незаперечним правом юридичних та фізичних осіб.

У статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність” записано: «Банки в Україні гарантують таємницю по операціях, рахунках то вкладах своїх клієнтів і кореспондентів. Всі службовці банків зобов’язані зберігати таємницю по операціях, рахунках і вкладах банку його клієнтів і кореспондентів”. Але ж це не вся банківська інформація, яку належить зберігати у таємниці.

По-перше, банківська таємниця – це конфіденційна інформація. По-друге, вона є особливою формою власності банківських установ, їхніх клієнтів то кореспондентів, і захищається законом. По-третє, це – товар, який моє свою ціну. Потрапивши до рук конкурентів чи криміналітету, фінансові секрети можуть бути використані проти їх володарів.

Верховна Рада, приймаючи 2 жовтня 1992 р. Закон України “Про інформацію”, теж розцінила інформацію банківського характеру як відомості обмеженого доступу. І все ж, правове визначення поняття “банківська таємниця у нашому основоположному акті – Законі України “Про банки і банківську діяльність”, – на жаль, далеке від досконалості.

Щодо нерозголошення банківської таємниці та допуску до конфіденційної фінансової інформації, то з одного боку, вітчизняний закон про банки, як уже зазначалося, зобов’язує всіх банківських службовців зберігати таємницю щодо операцій, рахунків та вкладів клієнтів і кореспондентів, а з іншого – понад 10 законодавчих актів надають право податковим, правоохоронним то деяким іншим органам у межах своєї компетенції вимагати від банків фінансові відомості, які належать до категорії банківських таємниць, а це знижує довіру до банківської системи.

Деякі юристи пропонують законодавчим шляхом надати суб’єктам правовідносин дозвіл одержувати від банків секретну фінансову інформацію виключно через суд.

Не можна обійти увагою й такого питання, як захист фінансових секретів від комп’ютерного злому. Також варто поставити питання щодо відповідальності за збереження банківської таємниці та зловживання правом на її одержання.

Внесення певних змін до вже згадуваної статті 52 українського Закону “Про банки і банківську діяльність” не вирішить усього комплексу серйозних юридичних проблем, пов’язаних з уведенням жорсткіших вимог щодо зберігання конфіденційної банківської інформації. Вихід один: запропонувати на розгляд Верховної Ради України законопроект “Про банківську таємницю”.

 

 

Основними напрямками розвитку кредитної системи є: посилення концентрації банківського капіталу, що становить ядро системи; універсалізація діяльності кредитних установ; зростання ролі держави в організації функціонування всієї кредитної систем. Ці процеси притаманні всім країнам, проте в кожному конкретному випадку вони можуть бути різними як за масштабами, так і за тим значенням, яке вони мають для економіки держави. В Україні розвиток кредитної системи робить ще тільки перші кроки, хоча наша держава вже має діючу дворівневу банківську систему і певні пара банківські системи.

У сучасній ринковій економіці кредитна система відіграє важливу роль і постійно знаходиться в розвитку. Все більше і більше населення країни користується різноманітними послугами банків, та небанківських кредитних установ. Зміцнення товарно-грошових відносин і розвиток ринку цінних паперів та систем, що забезпечують соціальний захист населення набувають все більшого попиту серед українців. Люди розміщують свої кошти з метою отримання на них прибутку, та й забезпечення себе певними соціальними нормами [21. 256].

Завдяки своїй актуальності, кредитна система широко досліджувалася українськими і російськими економістами протягом останнього десятиліття. Аналізувались роботи В. Савчука, А. Гальчинського, В. Дзюблюка, О. Лаврушина, публікації виступів А. Косого, В. Шенаєва, Л. Єневич, В. Саульської.

Як відомо, в Україні вже в 2000 році було подолано затяжну економічну кризу і вперше відбувались певні позитивні зміни в суспільному виробництві. Вони стали основою змін і в банківській системі.

По-перше, все помітніше стає процес концентрації банківського капіталу. Кількість банків зменшується за рахунок того, що банки, які потрапляють у розряд проблемних, приєднуються до більш сильних.

По-друге, помітно збільшився капітал банків. Серед залучених ресурсів збільшилися кошти суб’єктів господарювання. Особливо важливим є значний темп приросту внесків населення, які займають друге місце серед залучених банками коштів. При цьому як серед внесків господарюючих суб’єктів, так і серед внесків фізичних осіб строкові депозити зростали в останні роки значно швидше, ніж внески до запитання. Це свідчить про зростання довіри населення і господарюючих суб’єктів до банківської системи, і відкриває перед банками більш широкі перспективи в організації довгострокового кредитування, а відтак, і посилення інвестиційних процесів у суспільному виробництві.

По-третє, концентрація банківського капіталу і нарощування банками кредитних ресурсів, що відбувалося на фоні високих темпів зростання суспільного виробництва, дали змогу помітно збільшити частку довгострокових кредитів, яка зростала значно вищими темпами, ніж зростав загальний кредитний портфель. Позитивним стало й помітне зменшення середньозваженого відсотка за кредитами. Цьому безсумнівно позитивному явищу сприяло й те, що НБУ проводив досить чітку облікову політику, спрямовану на зниження облікової ставки, але дещо за останні роки вона зросла [9. 15].

Позитивні зміни, які відбувалися в банківській системі в останні роки, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі. Їх можна звести до таки моментів:

-