Проблеми становлення та сучасний стан кредитної системи України

Страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків від юридичних і фізичних осіб на підставі укладання з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов, коли настане страховий випадок.

Пенсійні фонди. Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах акумулюються на тривалі строки значні суми грошових коштів, які інвестуються переважно в цінні папери, що обертаються як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. У структурі активів цих закладів найбільшою є частка цінних паперів приватних підприємств.

Фінансова компанія – кредитна інституція, яка виконує лише окремі банківські операції. Вони спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств, наданні споживчих позик, оформленні чеків, векселів, займаються також торгівлею нерухомим майном, факторингом, страхуванням тощо.

Інвестиційні компанії – особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компанії випускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дрібним індивідуальним інвестором. Отримані кошти інвестиційна компанія використовує для придбання акцій функціонуючих підприємств і банків, дивіденди з яких стають основною доходів акціонерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхом випуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни за кордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам приймати ефективні інвестиційні рішення, мінімізувати ризики, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятків різних елементів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо [23, c. 343-347].

Міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності кредитної системи. Вони утворюються банками з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів. На їх основі відбувається поєднання ресурсів і зусиль для спільного здійснення масштабних проектів, цільових програм, зміцнення позицій в тій чи іншій сфері діяльності.

Найбільш поширеним є розподіл міжбанківським об'єднань на асоціативні й корпоративні.

Головними представниками міжбанківських об'єднань асоціативного комерційного типу є консорціуми та картелі; корпоративного типу – концерни і трести.

Банківський консорціум – тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій.

Банківський картель – об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн – це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакету акцій юридично самостійних банків, а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність.

Банківський трест – це монополістичне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу [23, c. 349-353].

Таким чином, кредитна система грає виключно важливу роль у розвитку ринкової економіки. Її рівні, що закріплені національним законодавством, забезпечують великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції [15, c. 68].

 

 

Досвід країн із розвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективної економіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовам кредитної системи.

У процесі формування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:

Перший етап 1991-1992 p. p. – це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк”, «Агропромбанк», «Укрсоцбанк» акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап 1992-1993 р. р. – виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі, з різних бюджетних, і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отримує самостійність від Москви), «Відродження», «Трансбанк» та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки «міністерського» капіталу, що було, спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало