Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблеми запозичень романських мов

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
43
Мова: 
Українська
Оцінка: 

КУРСОВА РОБОТА

 НА ТЕМУ:
ПРОБЛЕМИ ЗАПОЗИЧЕНЬ РОМАНСЬКИХ МОВ
 
ЗМІСТ
 
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ЗАПОЗИЧЕНЬ РОМАНСЬКИХ МОВ
1. 1. Загальні проблеми запозичень
1. 2. Роль запозичень у збагаченні словникового складу
1. 3. Запозичення з класичних мов
1. 4. Запозичення зі східних мов
1. 5. Німецькі, слов’янські, угорські та фінські запозичення
1. 6. Запозичення з мов національних меншин
РОЗДІЛ 2. УНІВЕРСАЛІЇ У РОЗВИТКУ РОМАНСЬКИХ МОВ
2. 1. Лексика
2. 2. Запозичення з романських мов
2. 3. Проблеми дослідження словотвірних гнізд у романських мовах
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ДИСКУРСУ
3. 1. Дискурс як система
3. 2. Літературний дискурс
3. 3. Романські запозичення у літературному дискурсі
3. 4. Лінгвістика тексту
Список використаних джерел
Додатки
 
ВСТУП
 
Робота присвячена дослідженню іншомовних запозичень у французькій мові.
Актуальність дослідження.
Питання запозичень завжди являли великий ітерес для істориків та лінгвістів. Одним з дослідників цього предмету був французький вчений А. Доза (1877-1955). Він є автором багатьох poбіт з історії французької лексики. Розвиток лексичного складу він вивчає на фоні зміни суспільних відносин, виникнення нових літературних напрямків, розвитку економічних відносин з іншими країнами.
Видатний дослідник французької Ф. Брюно (1860-1938) в своїй праці «Історія французької мови» значне місце відвів історії формування словникового складу, яку він вивчає у взаємозв’язку з історією суспільства, культури та літератури Франції.
Ця робота являє певний інтерес, бо проблема іншомовних запозичень на даний момент не досліджена до кінця.
Мета роботи. Дослідити особливості іншомовних запозичень у французькій мові. Дослідити історичні, культурні, економічні передумови, що сприяли проникненню іншомовної лексики у французьку мову i з’ясувати яких змін вона зазнала при переході до французької мови.
Метод дослідження. Оскільки в основі цієї роботи лежить походження лексичної одиниці, у якості головного використовується метод етимологічного аналізу.
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли весь світ охоплений процесами глобалізації та єднання різноманітних націй i культур i прагне універсального діалогу, питання про взаємовплив та взаємопроникнення мови та культури постає дуже гостро. Це викликано тим, що мова як засіб відображення культури є її відображенням, i величезна кількість запозичень, властивих сучасному етапу, викликає серйозні побоювання стосовно збереження цілісності та самобутності національної культури. Наскільки це можливо за таких умов зберегти стабільність національної мови та культури, i чи можлива ідея створення загального діалогу, що підсумовує yci досягнення цивілізації – це питання, що турбує сьогодні не лише лінгвістів i культурологів, але й політиків. В умовах глобалізації потрібно вирішити питання про те, як зберігати національну своєрідність i не звести досягнення окремих культур до єдиної універсальної монокультурі.
Відомо, що в переломні моменти історії країни, у періоди глобального реформування управлінського апарату, науки то освіти, виробничих процесів має місце широкомасштабне запозичення реалій іншої культури, яке виявляється в першу чергу у великій кількості лінгвістичних запозичень. Але, як відомо, не вci вони набувають однокового значення у мові, що їх запозичує, частина їх асимілюється, частина сприймається як іноземні слова, а деякі назавжди зникають з мови, як тільки для них знаходяться еквіваленти в рідній мові.
Запозичення – цілковито нові лексичні форми для позначення предметів, які не знайшли інших способів вираження в мові. У мову увійшла велика кількість запозичень, що є синонімами до вже існуючих слів. Причини появи запозичень:
  • необхідність швидко заповнити відсутні ланки у лексичній системі професійної, побутової, літературної мови;
  • необхідність враховувати той факт, що нові запозичення лише частково співпадали за змістом з їх відповідниками;
  • запозичення стали інтернаціональними;
  • пристосування запозичень до норм мови, яка запозичу, тобто до її морфологічної системи;
  • фразеологічна активність слова, різноманітність його ймовірних поєднань з іншими словами i різноманітність вживання.
Найбільш охоче мова пристосовує до своїх потреб ті іншомовні слова, які заповнюють певні ніші її семантичного поля. Kpiм того, у мові, незважаючи на її велику адаптаційну можливість, існують мовні константи (незмінні форми), базові поняття, які визначають самобутність та унікальність мови нації. Інновації невластиві духові народу не знаходять необхідної натхненності у носія мови.
Феномен запозичення існує в ycix мовах. Виключенням не стала i французька мова. Стрімке проникнення іншомовної лексики в yci сфери її словникового складу викликало бурхливі дискусії сучасних лінгвістів про наслідки цього процесу для французької лінгвокультурної середи, її самобутності та перспектив її розвитку. Сучасна мовна ситуація та спори навколо неї стурбували i уряд Франції, внаслідок чого був прийнятий та затверджений новий закон про французьку мову.
 
РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМИ ЗАПОЗИЧЕНЬ РОМАНСЬКИХ МОВ
 
1. 1 Загальні проблеми запозичень.
Крім внутрішніх джерел, таких як розширення змісту, утворення слів та їх еквівалентів, французька мова, як i будь-яка інша мова, володіє зовнішнім джерелом збагачення словника – запозиченням з інших мов.
Треба зауважити, що в деяких роботах з лінгвістики зустрічаються різноманітні визначення терміну «запозичення».
Саме тому у своїй роботі про мовні запозичення JI. Деруа зазначає: «Запозичення у певній мові можна лише логічно визначити, як елементи, що проникли в неї після більш або менш чітко визначеної дати, як умовно позначає виникнення
Фото Капча