Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами

запропонувати уточнену класифікацію підстав до закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;

проаналізувати теоретичну базу, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, практику закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;

внести та обґрунтувати пропозиції для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, стосовно інституту закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.

Об’єктом дослідження є відносини, що виникають, змінюються і припиняються між різними суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в зв’язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності або закриттям кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами.

Предметом дослідження є сукупність норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами, а також практика здійснення цієї діяльності органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Методи дослідження. Виконана робота ґрунтується на сучасних методах пізнання, що випливають з доктрин і категорій філософії та уявлень про загальнолюдські цінності. Застосовувалися такі методи: системний, структурний, функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний та методи формальної логіки. Під час написання дисертаційного дослідження взято за основу положення діалектики як універсального методу пізнання закономірностей розвитку об’єкта, сучасні уявлення про державу і право.

Науково-теоретичну базу складають праці з теорії держави і права, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології. У роботі широко використано правову енциклопедично-довідкову літературу, матеріали періодичної преси, що містили фактичні дані за темою дослідження, результати анкетування 120 слідчих обласних і районних прокуратур усіх регіонів України, котрі перебували на підвищенні кваліфікації кадрів в Інституті Генеральної прокуратури України.

Нормативну базу складають Конституція України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, кримінальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини. Крім того взято до уваги проекти КПК, розроблені робочими групами різних відомств впродовж 1995 – 2001 р. р.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим дослідженням, виконаним з урахуванням змін і доповнень до законодавства України за станом на 2001 р., а також на матеріалах практики, що склалася за сучасних умов із питань закриття кримінальної справи в досудовому слідстві та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.

Зокрема, цю новизну конкретизують такі положення дисертаційного дослідження:

Уперше обгрунтовано, що порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами (п. 4, п. 8 ст. 6 КПК) на досудовому слідстві суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать.

Відзначено, що слідчий на стадії досудового слідства за наявності встановлених законом підстав повинен винести постанову про закриття кримінальної справи тільки за реабілітуючими обставинами чи суто процесуальними, а в інших випадках – складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Уперше досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності – у зв’язку з дійовим каяттям і примиренням обвинуваченого з потерпілим та відзначено, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям доцільно поширити і на справи про злочини середньої тяжкості.

Уперше обгрунтовано, що при складанні слідчим мотивованої постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за примиренням обвинуваченого з потерпілим доречно розглянути питання про складання мирової угоди.

Відзначено, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим необхідно вважати не факт примирення обвинуваченого з потерпілим, а факт примирення сторін, незалежно від того, хто став ініціатором такого примирення, хто здійснив перший крок до цього.

Уперше сформульовано висновок про те, що помилування має бути віднесене тільки до компетенції судів України, а для застосування амністії слідчий повинен направляти справу до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому самому порядку, в якому застосовуються інститути звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям або закінченням строків давності.

Обгрунтовано потребу створення судів у справах неповнолітніх, що розглядали б питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та застосовували до них примусові заходи виховного характеру.

Сформульовано нові редакції ст. 72, 8, 212, 213 КПК України.

Запропоновано вилучити п. 4 ст. 71, ст. 10, 11, 13 КПК України, а також ст. 47 КК України, яка є матеріально-правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, як такі, що не відповідають вимогам часу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані автором положення й висновки можуть бути враховані при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, в подальших наукових дослідженнях проблеми звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами. Результати дослідження можуть бути використані в підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, а також у навчальному процесі під час вивчення відповідних розділів кримінально-процесуального права. Матеріали дисертації можуть бути застосовані працівниками правоохоронних органів у практичній діяльності, пов’язаній із досудовим слідством та закриттям кримінальних справ.

Апробація результатів