Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у доповідях на трьох науково-практичних конференціях: «Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності» (Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 27-28 жовтня 2000 р.) ; «Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України» (Міжнародний інститут лінгвістики і права, м. Київ, 25-26 квітня 2001 р.) ; «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (Донецький інститут внутрішніх справ України, м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), а також на міжнародній науково-практичній конференції «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 25-26 жовтня 2001 р.).

За підсумками роботи підготовлено наукові записки з пропозиціями вдосконалення окремих норм КПК, що подані до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та до робочої групи Верховної Ради України з розроблення проекту Кримінально-процесуального кодексу України, де постановку питання визнано досить актуальною.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей у наукових фахових журналах та збірниках. Усього за темою дисертації опубліковано 9 наукових праць.

Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (206 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації – 216 сторінок.

 

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна роботи, пропонується теоретичне й практичне застосування основних положень дисертації та одержаних висновків, висвітлюється ступінь апробації результатів дослідження та подається список публікацій за темою дисертації.

Розділ перший “Закриття кримінальних справ як одна із форм закінчення досудового слідства” присвячено проблемам, що постають під час закриття кримінальної справи на стадії досудового слідства за нереабілітуючими обставинами. Розділ містить три підрозділи.

У першому підрозділі “Закінчення досудового слідства: поняття, значення, форми” автор дисертаційного дослідження дійшов висновку, що закриття кримінальної справи – заключний етап досудового слідства. Досудове слідство шляхом закриття кримінальної справи закінчується тоді, коли вирішені всі його завдання, насамперед вжито вичерпних заходів щодо встановлення події злочину і викриття винуватих осіб, всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, які належать до предмету доказування, забезпечене правильне застосування закону, з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний тощо. Всі ці обставини мають бути встановлені за допомогою доказів. Автор погоджується з думкою О. М. Ларіна про те, що обставини, в силу яких кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю є предметом доказування в негативній формі. Окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази.

Приділення автором великої уваги доказовому праву у першому підрозділі дослідження зумовлюється тим, що доказування і докази посідають чільне місце в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, вони є основним змістом як всього кримінального процесу, так і окремих стадій, в тому числі стадії досудового розслідування. Розглядаючи доказування як процес встановлення істини, тобто процес пізнання з допомогою доказів, потрібно виходити з положення про загальність процесу пізнання, із того, що немає специфічного судового пізнання істини, хоча процес її встановлення під час розслідування кримінальних справ має окремі особливості.

Із урахуванням викладених вище міркувань дисертант пропонує ст. 212 КПК України викласти у такій редакції:

“Стаття 212. Форми закінчення досудового слідства

Досудове слідство закінчується, коли вжито всіх необхідних заходів для встановлення істини та забезпечення захисту прав і свобод учасників процесу.

Досудове слідство закінчується складанням:

постанови про закриття кримінальної справи;

постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру;

постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

обвинувального висновку та направленням справи до суду”.

У другому підрозділі “Сутність закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами” автор акцентує увагу на тому, що для закриття кримінальної справи необхідна наявність передбачених законом підстав. Дисертант вважає, що за характером і правовою суттю всі підстави закриття кримінальних справ можливо поділити на матеріально-правові (відсутність складу злочину, закінчення строків давності тощо) і суто процесуальні (наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи тощо). Матеріально-правові підстави закриття справи в свою чергу поділяються на дві великі групи – реабілітуючі (відсутність події злочину, відсутність складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину) та нереабілітуючі. Останні можуть мати значення безумовних підстав закриття справи (акт амністії чи помилування) і можливих підстав звільнення особи від відповідальності (примирення обвинуваченого з потерпілим).

Якщо із закриттям кримінальної справи за реабілітуючими підставами кримінальне переслідування особи закінчується, то вирішення питання про закриття справи за обставинами нереабілітуючого характеру не має характеру одночасної процесуальної дії. Слідчий має звертатись з постановою до суду для вирішення питання про