Профілактика та лікування післяопераційної ранової інфекції і гнійно-запальних захворювань м’яких тканин

Вивчення частоти та основних причин нагноєння післяопераційної рани при гострих запальних процесах органів черевної порожнини проводилося на прикладі гострого апендициту, як найбільш поширеного захворювання. З цією метою проведено ретроспективний аналіз 553 карт стаціонарних хворих, оперованих з приводу гострого апендициту, і 103 карт повторно госпіталізо- ваних з нагноєнням ран після апендектомії. Аналіз захворюваності на гострий апендицит по Вінницькій області проводили по результатах звітів лікувальних закладів області.

Подразнюючу дію первомуру, декаметоксину і амосепту вивчали у 283 волонтерів методом аплікації (Верреев Ю. Н., 1979). Ефективність амосепту для антисептичної обробки шкіри операційного поля вивчалась у 60 хворих на гострий апендицит. У цих хворих проводили мікробіологічне обстеження шкіри операційного поля до обробки антисептиком і після завершення операції, операційної рани перед її зашиванням та ексудату черевної порожнини. Контрольну групу склали 50 хворих, у яких шкіра операційного поля оброблялась препаратами йоду. У 54 хворих, що знаходились на лікуванні в хірургічному відділенні з приводу різноманітних гнійно-запальних захворю- вань, вивчали мікрофлору шкіри ділянок тіла, в які виконуються ін’єкції. Одночасно вивчали ефективність застосування амосепту для знезараження шкіри ін’єкційного поля у 24 хворих, яким було виконано 90 ін’єкцій. Контрольну групу склали 30 пацієнтів, котрим було виконано 108 ін’єкцій і шкіру яких обробляли 700 етанолом.

Дослідження клінічної ефективності застосування 3% розчину натрію хлориду для деконтамінації операційної рани під час апендектомії виконано у 125 хворих.

Отримані результати досліджень були оброблені по узвичаєних правилах варіаційної статистики з обчисленням середньої арифметичної, середньо- квадратичного відхилення, середньої стандартної помилки середньої арифметичної, довірчого коефіцієнта (критерій Стьюдента). Відмінності між показниками розглядалися як статистично достовірні при P<0, 05. Визначалася кореляційна залежність між окремими показниками.

Результати дослідження. За період з 1983 по 1992 рр в клініці знаходи- лися на лікуванні 28191 хворий, із котрих 2964 – з гнійно-запальними процеса- ми м’яких тканин. Щорічно пацієнти з гострою гнійною патологією складали від 8, 8 до 14% від загальної кількості хворих, які знаходилися на лікуванні. Цей показник практично не мав тенденції до зниження. З 1985 року спостерігався ріст як загальної, так і післяопераційної летальності, в структурі якої у 40, 1% випадків смерть пов’язана з інфекцією, що була безпосередньо її причиною або сприяла погіршенню перебігу основного захворювання та декомпенсації супутніх захворювань.

Аналіз 446 результатів мікробіологічних досліджень вмісту гнійних вогнищ м’яких тканин показав, що найбільш частими збудниками були грампозитивні коки, які склали 69, 5% від загальної кількості виділених видів, з яких 61, 3% припадав на стафілококи. Значна роль у розвитку місцевих гнійних процесів належала і грамнегативним паличкам, які були виділені в 18, 9% досліджень, з них 14, 5% припадали на кишкову паличку. У 9, 2% результатів досліджень спостерігалися мікробні асоціації.

Дослідження чутливості мікроорганізмів до антибіотиків показали, що велика кількість лікарняних культур стійка до більшості широковживаних антибіотиків “старшого покоління”. Так до пеніциліну виявили стійкість 68, 4% виділених мікроорганізмів, до еритроміцину – 68, 2%, до оксациліну – 58, 3%, до левоміцетіну – 46%. Найвищою резистентністю до антибіотиків володіли псевдомонади і протеї. Найвища чутливість клінічних штамів мікроорганізмів була виявлена до гентаміцину і тієнаму.

У хірургічній практиці для лікування інфікованих ран під пов’язкою широко використовуються 10% розчин натрію хлориду, фурацилін, етоній, хлоргексидину біглюконат та інші антисептики. При порівнянні отриманих результатів визначення протимікробної активності антисептиків виявилося, що розчин декаметоксину проявляв бактеріостатичну і бактерицидну дію стосовно S. aureus 209 Р у концентрації 0, 45-0, 9 мкг/мл (табл. 1).

 

Таблиця 1

Порівняльна антибактеріальна активність антисептичних препаратів (в мкг/мл)

Досліджуваний препарат Вид мікроорганізмів

S. aureus 209 Р E. coli М-17 P. mirabilis Ps. аeruginosa

МБсК МБцК МБсК МБцК МБсК МБцК МБсК МБцК

Декаметоксин 0, 45 0, 9 7, 8 15, 6 31, 2 31, 2 62, 5 62, 5

Хлоргексидин 0, 9 1, 8 3, 9 7, 8 31, 2 31, 2 15, 6 31, 2

Етоній 7, 8 15, 6 125 125 125 125 250 500

Фурацилін 25 25 125 125 500 0 500 0

 

Менш чутливою до декаметоксину була E. coli, для котрої мінімальна бактерицидна концентрація склала 15, 6 мкг/мл, а найбільш стійкими виявилися мікроорганізми родини Proteus і Pseudomonas, загибель яких наступала при концентрації останнього 31, 2 і 62, 5 мкг/мл відповідно. Порівняння діапазону мінімальних бактеріостатичних концентрацій декаметоксину і хлоргексидину продемонструвало більш виражену антистафілококову дію першого. Проте, значення МБсК і МБцК декаметоксину відносно грамнегативних мікроорганізмів у 2-4 рази вища, ніж у хлоргексидину.

Значно поступається своєю антимікробною дією перед декаметоксином і хлоргексидином етоній, МБсК та МБцК якого у 8-12 разів більша у порівнянні з ними. Антимікробні концентрації фурациліну стосовно стафілокока і кишкової палички склали 25 і 125 мкг/мл відповідно. В наших дослідженнях ми не виявили бактерицидної дії у використовуваних стандартних розчинах фурациліну до P. aeruginosa і P. mirabilis.

Аналіз результатів знезаражуючої