Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та іншого для захисту населення й забезпечення його життєдіяльності;

підготовка населення до дій під час і після аварії;

створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії;

прогнозування радіаційної обстановки та її оцінювання;

організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення та персоналу;

проведення навчань на АЕС і прилеглій території.

Питання для контролю

Джерела радіоактивної небезпеки.

Основні уражаючі фактори аварій з викидом у навколишнє середовище радіоактивних частинок.

Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

Принципи захисту населення на радіоактивно зараженій території.

 

 

Хімічно небезпечними об’єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають і використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м’ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент застосовують аміак;

водоочисні та інші очисні споруди, де використовують таку дезинфікуючу речовину, як хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу з НХР;

залізничні станції вивантаження й навантаження НХР;

склади й бази із запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезінсекції та дератизації.

У довкілля НХР потрапляють під час виробничих і транспортних аварій та у разі стихійного лиха.

Щодоби у світі реєструють близько 50 хімічних аварій. Прикладами таких аварій можуть бути:

1961 р., Росія, м. Дзержинськ – через розрив хлоромережі було заражено територію хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

1985 р., Індія, Бхопал, – у результаті вибуху на підприємстві «Юніон карбід» у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціанату; загинуло 3 тис. людей, більш як 300 осіб отримали тяжкі отруєння.

За даними офіційних джерел, у світі тисячі підприємств, подібних до «Юніон карбід» у Бхопалі. Тільки в Західній Європі їх налічується сотні.

Під час аварій на ХНО формується осередок хімічного зараження (0XЗ), у межах якого може опинитись як саме підприємство, так і прилегла до нього територія. З огляду на це, виділяють чотири ступеня небезпеки хімічних об’єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляє понад 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР перебуває 40 000-75 000 осіб;

III ступінь – уражених менш як 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об’єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю й небезпекою самих хімічних речовин. Згідно з показниками токсичності й небезпеки хімічні речовини поділяють на чотири класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менш як 0, 5 г/м3) ;

2-й – високо шкідливі (LС50 коливається від 0, 5 до 5 г/м3) ;

3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3) ;

4-й – мало шкідливі (LС50 – більш як 50 г/м3).

За характером впливу на організм НХР поділяють на такі групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженою опіковою дією (на зразок хлору) ;

2) зі слабкою опіковою дією (отруйні речовини на зразок фосгену).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини задушливої та загально отруйної дії:

1) з вираженим опіковим ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з’єднання фтору) ;

2) зі слабкою опіковою дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з’єднання, сірковуглець, тетраетілсвинец).

V. Речовини нейротропної та задушливої дії (аміак, гідразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етилену).

VII. Речовини, що впливають на обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, усі НХР поділяють на швидко діючі та повільно діючі. У разі ураження швидко діючими речовинами картина отруєння розвивається миттєво, а у разі отруєння повільно діючими, перш ніж з’являються симптоми ураження, проходить кілька годин, тобто має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, впродовж якого вони здатні завдати шкоди незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких належать НХР з температурою кипіння нижче 130 С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 130 С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючу здатність на термін від кількох годин до кількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії й часу досягнення уражаючого ефекту НХР умовно поділяються на чотири групи:

нестійкі з швидкою дією (синильна кислота, аміак, оксид вуглецю) ;

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота) ;

стійкі зі швидкою дією (фосфорорганічні з’єднання, анілін) ;

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетилсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть бути у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному