Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона слугуватиме орієнтиром для визначення завдань, правових, організаційних і ресурсних аспектів боротьби з ним у структурі розробки й здійснення великомасштабних заходів, що належать до будь-якої сфери внутрішньої та зовнішньої політики країни. Інакше кажучи, доцільно встановити й законодавчо закріпити порядок, за якого кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося б експертизі на антитерористичний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає одним з пріоритетних завдань держави й суспільства.

Щодо інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й антитерористичної діяльності: уніфікувати відомчі й міждержавні підходи до статистичного обліку; розширити статистичні дані про учасників і посібників тероризму, а також потерпілих; створити єдиний банк інформації, зокрема накопичити дані про результати судових розглядів й режиму інформаційного обміну; узгодити статистичну звітність про терористичні злочини й суміжні кримінальні дії; розробити й упровадити методики оцінювання наслідків терористичних злочинів, зокрема й шкоду від зазіхань на життя, здоров’я й спокій населення, та екологічні збитки від них.

Щодо правового забезпечення, то доцільно ухвалити комплексний закон з боротьби з тероризмом, який містив би пакет додатків та в який би ввійшли укази Президента, постанови Уряду, програмні документи, міжвідомчі та відомчі нормативні акти.

Упродовж останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). На сьогодні відомо більше ста типів ВР, але широко застосовують лише тридцять. З військовою метою використовують тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні – тверді, рідкі, газоподібні. Зауважимо, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від будь-якого схожого інертного матеріалу, тому ідентифікацію не можна зробити швидко й без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої – це сукупність вибухових речовин, засобів їх вибухового ініціювання, системи управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючих елементів. У процесі дії ВП утворюються уражаючі фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні й постійно вдосконалюються. У 1977 р. в СРСР було відкрито нову сторінку в застосуванні вибухових пристроїв як засобу терору. 8 січня 1977 р. у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший – у метро. Терористи використали спосіб ініціювання вибуху після закінчення заданого часу вповільнення. Як вибухач уповільненої дії був застосований звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу використовують також електронні схеми й прилади, що мають таймер.

Управляти вибухом за радіосигналом терорист може за допомогою радіокерованої іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції та інших пристроїв.

Вибух можна також ініціювати шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор через провід. Типовий приклад – теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найпростіший і застосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає за жертвою.

Доволі поширені ВП, що спрацьовують у разі підключення споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі, або вмикання споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу тощо). Вибух може також статися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом.

Зауважимо, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока й оцінюється сотнями випадків на рік.

Під час підготовки вибухового теракту можна помітити демаскуючі ознаки. Найпоширеніші з них такі: припаркований у неналежному місці й близько до будинку автомобіль; залишений причіп або предмет з наявними на ньому джерелами живлення; протягнуті дроти або мотузки; шум, цокання, що доносяться із залишеного пакета; незвичне розташування урн, контейнерів для сміття тощо.

Якщо виникла підозра закладання ВП або виявлені підозрілі предмети, слід негайно повідомити про це міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, у жодному разі не підходити до нього й не торкатися сумнівних предметів. Якщо ВП виявлено в приміщенні, слід евакуювати людей, по можливості відкрити всі вікна й двері для розосередження ударної хвилі, вимкнути мобільні телефони, радіозв’язок, інакше може спрацювати система управління вибухом.

Ліквідацію наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюють за єдиною схемою як у мирний так і у воєнний час. Однак слід пам’ятати, що мінно-вибухова травма належить до найважчих видів бойової патології й травм мирного часу.

Для таких поранень характери крайні ступені травматичного шоку і сильна втрата крові. Особливими механізмами її виникнення є великі поранення органів грудей, живота, голови, м’яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним ушкодженням і навіть відривом одного чи навіть кількох сегментів кінцівок.

Важливо пам’ятати: іноді людину можна врятувати, якщо їй негайно надати першу допомогу.

Дані фізіологічних і лабораторних обстежень свідчать: якщо впродовж першої години після одержання мінно-вибухової травми потерпілому не надати невідкладну допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, ввести протишокові препарати), то ймовірність смерті збільшується на 80%. Таким чином, надання невідкладної медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Питання для контролю

Особливості сучасного тероризму.

Вибух як засіб терору.

Деякі аспекти