Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Укриття людей за пагорбами й насипами, у ярах, улоговинах і молодих лісах, використання фортифікаційних укріплень знижує ступінь їх ураження ударною хвилею. Так, людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у 1, 5 раза менших, ніж на відкритій місцевості.

Світлове випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, що діє упродовж декількох секунд. У людей воно може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки виникають від безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від палаючого одягу в осередках пожеж (вторинні опіки). Залежно від тяжкості ураження опіки поділяють на чотири ступені: перший – почервоніння, припухлість і болючість шкіри; другий – утворення пухирів; третій – омертвіння шкірних покривів і тканин; четвертий – обвуглення шкіри.

Опіки очного дна (якщо людина безпосередньо дивилася на вибух) можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає зазвичай уночі та у сутінках. Воно не залежить від того, куди дивилася людина у мить вибуху, й не носить масового характеру. Удень осліплення виникає лише у разі спостереження за вибухом, воно тимчасове й проходить швидко, не залишаючи наслідків, і медична допомога зазвичай не потрібна.

Під дією світлового випромінювання ядерного вибуху загораються й обвуглюються різні дерев’яні частини будинків, дерева, трава тощо.

Проникаюча радіація ядерного вибуху – це поєднання гамма-випромінювання й нейтронного потоку. Гамма-кванти та нейтрони, поширюючись у будь-якому середовищі, викликають його іонізацію. Крім того, під дією нейтронів нерадіоактивні атоми середовища перетворюються на радіоактивні, тобто утворюється так звана наведена активність.

У результаті іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності клітин та органів, що призводить до захворювання променевою хворобою. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи.

Уражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози опромінювання, тобто кількістю енергії іонізуючого випромінювання, яка поглинена одиницею маси середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози, їх характеристики надались у розділі ІІ.

Ураження людей проникаючою радіацією визначають сумарною дозою, отриманою організмом, характером опромінення та його тривалістю. Залежно від тривалості опромінення прийняті такі сумарні дози гамма-випромінювання, що не призводять до зниження працездатності людини у воєнний час: одноразове опромінення (імпульсне чи впродовж перших чотирьох діб) – 50 рад; багаторазове опромінення (безупинне чи періодичне) впродовж перших 30 діб – 100 рад, опромінення впродовж трьох місяців – 200 рад, одного року – 300 рад.

Захиститися від проникаючої радіації зазвичай можна у фортифікаційних укріпленнях (сховищах, протирадіаційних укриттях), а також будинках, метро та інших об’єктах.

Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об’єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яку називають радіоактивним слідом.

Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду й наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа-, бета- і гамма-випромінюванням. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах або радах за годину (Р/год, рад/год).

За ступенем небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяють на чотири зони: А – помірного зараження; Б – сильного зараження; В – небезпечного зараження; Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 і 800 Р/год через одну годину після вибуху і 0, 5; 5; 15 і 50 Р/год через 10 годин відповідно.

Про ступінь забруднення радіоактивними речовинами поверхонь різних об’єктів, одягу людини та її шкірних покривів заведено судити за величиною потужності дози гамма-випромінювання над їх зараженими поверхнями, що визначається в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год, мрад/год).

Ядерні вибухи зумовлюють виникнення потужних електромагнітних полів, які через їх короткочасне існування називають електромагнітним імпульсом (ЕМІ).

ЕМІ впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру. Під дією ЕМІ в зазначених пристроях наводяться електричні струми й напруги, що може призвести до пробою ізоляції, ушкодження трансформаторів, загорання розрядників, виведення з ладу напівпровідникових приладів, перегорання плавких вставок та інших елементів. Найбільш вразливі до впливу ЕМІ лінії зв’язку та електропередач.

Якщо ядерний вибух стався поблизу ліній енергопостачання, зв’язку, які мають велику протяжність, то наведені в них напруги можуть поширюватися проводами на багато кілометрів і викликати ушкодження апаратури та ураження людей, які знаходяться на безпечній відстані щодо інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя.

Хімічна зброя (ХЗ)