Реабілітація дітей після тонзилектомії

Отримані результати.

Для зменшення болю, реактивних явищ у глотці та прискорення метаболізму в рані використовували протимікробний препарат мірамістин, який також здатен підсилювати місцеві захисні реакції, та гранули кверцетину, які зменшують проникність і ламкість капілярів, чинять ранозагоювальну та протизапальну дію.

Для повнішого уявлення про механізм дії зазначених препаратів на взаємодію їх з мікро- та макроорганізмом проводили експериментальні дослідження щодо виявлення впливу препаратів на загоєння рани після тонзилектомії, проникність рани для потенціальних антигенів – як розчинних, так і корпускулярних.

Результати проведених експериментальних дослідженнь in vivo та in vitro свідчать про те, що лікувальна суміш, яка складається з антисептичного препарату мірамістину і вітаміновмісного кверцетину, чинить ряд позитивних дій як на антигенний фактор, так і на механізми неспецифічної резистентності.

Завдяки обробці рани після експериментальної тонзилектомії знижується антигенне навантаження на організм як до розчинних мікробних (дифтерійний анатоксин), так і до інертних корпускулярних (еритроцити барана) факторів.

Крім того, важлива якість лікувальної суміші – її здатність частково інактивувати гемотоксичні властивості стрептолізину-О – одного з факторів агресивності -гемолітичного стрептокока, що бере участь у формуванні вогнищ хронічної інфекції, та антитіл, які перехресновзаємодіють з тканинами організму людини.

Під впливом короткочасного застосування суміші мірамістину і кверцетину підвищуються деякі фактори неспецифічної резистентності. Це насамперед активізація природних цитотоксичних клітин крові, а також тенденції до збільшення кількості лейкоцитів крові та їх фагоцитарної активності.

Таким чином, проведені експериментальні дослідження обґрунтовують доцільність застосування суміші мірамістину і кверцетину для лікування хворих у найближчий період після тонзилектомії.

Отримані дані дали нам змогу запропонувати комплексну реабілітацію дітей після тонзилектомії, яка включає також передопераційну підготовку.

Несприятливі моменти, зумовлені недосконалістю місцевої анестезії та післянаркозними ускладненнями, ми постаралися уникнути шляхом застосування психопрофілактики в поєднанні з трансцеребральною електроаналгезією.

Результати досліджень засвідчили, що у 28 (93%) дітей, у яких застосовували трансцеребральну анестезію, ефект анестезії був задовільний і лише у 2 (7%) – незадовільний, тоді як у 14 (47%) дітей контрольної групи ефект анестезії – задовільний, а у 16 (53%)  незадовільний.

Застосування трансцеребральної електроаналгезії в поєднанні з психопрофілактикою виявилося ефективним, про що свідчать стабільні показники частоти пульсу та артеріального тиску, відсутність психогенних реакцій у післяопераційний період.

Для оцінки результатів післяопераційного лікування нами неодноразово було виконано дослідження мікрофлори, імунологічних показників і цитологічні дослідження післяопераційної рани. Метою дослідження було вивчення не етіології хронічного декомпенсованого тонзиліту, а впливу певних лікарських препаратів на мікрофлору. Характер впливу лікарського засобу на мікрофлору біотопу вивчали не стільки за зміною її видового складу, скільки за зміною кількості кожного виду мікроорганізмів у динаміці лікування. Для більш уточненого визначення результатів впливу кверцетину, мірамістину та їх суміші на мікрофлору порівняльну характеристику виконано шляхом дослідження ступенів росту всіх виділених мікроорганізмів сумарно у динаміці спостереження. Частоту ступенів росту виразили у відсотках відносно загальної кількості культур, виділених у хворих кожної групи. Хоча загальна кількість культур складала всього 40 – 46, проте була практично однаковою у пацієнтів порівнюваних груп, що дало підставу для проведення об’єктивного порівняння.

У 3 групах у яких застосовували досліджувані препарати кількісні характеристики виділеної мікрофлори уже з 3-го післяопераційного дня лікування почали суттєво змінюватися. Спочатку зник IV рівень обсіменіння і збільшилася кількість культур з III і особливо II ступенем росту – до 16, 3 – 69, 0% проти 11, 6 – 13, 0% у 1-й день лікування. Ця тенденція продовжувала наростати, і на 5-й день лікування різко зменшилася кількість виділених культур з III ступенем росту. Домінуючим залишився II ступінь росту. Кількісні показники засвідчили, що на 5-й день лише 6, 5% виділених культур імовірно могли зумовити розвиток запального процесу. На 7-й день така ймовірність залишилась у 6, 3% культур, причому в обидва терміни спостереження це стосувалося хворих, лікованих тільки кверцетином, і таких видів мікроорганізмів, як Staph. aureus, Staph. epiderm. та Str. viridans.

Завдяки застосуванню мірамістину загроза виникнення запального ускладнення після тонзилектомії за рівнем обсіменіння тонзилярної ніші зникала уже на 5-й день лікування, а при комплексній терапії обома препаратами у ¾ виділених культур не було III та IV ступенів росту навіть на 3-й день від початку післяопераційного лікування.

Щодо хворих контрольної групи, то така загроза існувала на 5-й день у 29 з 30, на 7-й день – у 23 з 30 хворих, в яких тривало виділення тих самих мікроорганізмів з III та IV ступенем росту, що і в 1-й день післяопераційного періоду.

Після імунологічних досліджень нами отримано такі дані стосовно змін параметрів гуморального імунітету.

Було встановлено, що у дітей, які отримували мірамістин з кверцетином, спостерігалася достовірна тенденція до відновлення відносного вмісту Т- і В-лімфоцитів до показників, відповідних даній віковій групі. Так, число В-лімфоцитів у дітей досліджуваної групи складало 23, 9  1, 3, контрольної групі – 16, 7  1, 4, число Т-лімфоцитів – відповідно 40, 7  1, 8 і 37, 2  1, 6.

У дітей, яких лікували мірамістином і кверцетином, спостерігали достовірне відновлення відносного вмісту Т- і В-лімфоцитів до показників, які відповідали даній