Роль сім'ї у вихованні молодших школярів

Якщо виховання в широкому розумінні включає і процес пізнання дійсності, й формування ставлення до неї, то виховання у вузькому розумінні охоплює тільки область відносин і поведінки.

Виховання – цілеспрямоване формування особистості з метою підготовки її до активної участі у громадському та культурному житті відповідно до соціокультурними нормативними моделями. За визначенням академіка І. П. Павлова, виховання це механізм забезпечення збереження історичної пам'яті популяції.

У словнику Даля було сказано, що виховувати означає «піклуватися про речові і моральних потребах малолітнього, до віку його; в нижчому значенні вигодовувати, плекати (про рослину), годувати й одягати до віку; у вищому значенні навчати, наставляти, навчати всьому, що для життя потрібно... «.

За визначенням ЕСБЕ (в редакції 1892 року) виховання «тобто умисне вплив дорослої людини на дитину або юнака, що має на меті довести його до тієї дали самостійності, яка необхідна людині для виконання свого призначення людини на землі».

Зигмунд Фрейд у відповідності зі своєю концепцією досить широко визначав виховання як «процес спонукання до подолання принципу задоволення і до заміщення його принципом реальності».

Тлумачний словник Ожегова описував виховання як «навички поведінки, прищеплені сім'єю, школою, середовищем і проявляються у суспільному житті».

У сучасній педагогіці під вихованням розуміється «цілеспрямована змістовна професійна діяльність педагога, яка сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню його як суб'єкта та стратега власного життя, гідного Людини».

Виховання – головна сила, здатна дати суспільству повноцінну особистість. Ефективність виховного впли ¬ дії полягає в цілеспрямованості, систематичності і кваліфікованому керівництві.

Виховання на відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійного взаємодії людини з навколишнім середовищем, розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації. Виховання виступає своєрідним механізмом управління процесами соціалізації.

У психології виховання розглядається в першу чергу як «діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірне і цілеспрямоване вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтації, що забезпечують умови для його розвитку, підготовки до громадської життя і праці «.

Сімейне виховання – це процес взаємодій батьків і дітей, який неодмінно повинен приносити задоволення, як тієї, так і іншій стороні, кожна дитина мимоволі і несвідомо повторює своїх батьків, наслідує татам і мамам, бабусям і дідусям.

Таким чином, ми ознайомилися з короткою характеристикою перерахованих вище понять, які дали нам загальне уявлення про себе. Визначень досить багато, якщо взяти, наприклад, категорію «виховання», скоріше це потрібно для того, щоб ми відчули внутрішній зміст кожного поняття, отже, є інша сторона – наявність безлічі точок зору на те, що з себе представляє дане поняття, яку забарвлення несе вона в собі.

 

 

Почнемо з того, яку роль в історії займала сім'я у вихованні дитини, як до цього ставилися погляди вчених на дану проблематику.

Ще в стародавній Греції Платон слідом за Сократом, стверджував: «Все зло світу, егоїстичність людей, їх станову нерівність виростають насамперед з наявності нерівних умовах виховання дітей в сім'ях.

Непомірна любов батьків до власного чаду плодить користолюбство та інші властивості, що викривають людей, які породжують між ними ворожнечу.

Предтечі наукового комунізму, особливо цінуються Марксом і Енгельсом, французькі просвітителі вважали, що сім'я повинна бути звільнена від важкого домашнього господарства і відповідно від володіння рухомої та нерухомої власністю, які породжують і нездорові інстинкти, вимагають посиленої конкретної боротьби, яка руйнує безпосередність і безкорисливість людських почуттів і відносин. У розпорядженні сім'ї, за їх уявленням, потрібно залишити предмети особистого користування: білизна, одяг, найнеобхіднішу начиння. Решта має належати суспільству.

Гармонійний розвиток особистості немислимо без сімейного виховання, яке повинно поєднуватися і підкріплюватися громадським.

«Сім'я – це перша громадська ступінь у житті людини. Вона з раннього віку спрямовує свідомість, волю, почуття дітей «. Сім'я – колиска духовного народження людини, важливий і багато в чому незамінний етап у розвитку кожної особистості. Перша причина особливої ролі сім'ї у вихованні – стійкість, постійність, довготривалість впливу. Друга – її різнобічність.

Велика роль сім'ї у формуванні основ світогляду, засвоєнні моральних норм поведінки, визначенні відношення до людей, їхніх справах і вчинкам. Головна особливість сімейного виховання в тому, що воно емоційно за своїм змістом і припускає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків. Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до виховання існують у родині правил, манери поведінки, поглядів і прагнень.

Сімейна атмосфера, коли кожен з батьків і членів сім'ї розуміють свою відповідальність за виховання дітей.

Умови правильного сімейного виховання – правильно організований побут, режим життя в сім'ї!

Одним з поширених недоліків сімейного виховання стає в наш час культ речей, користолюбства, організація життя і діяльності дітей у сім'ї з урахуванням їх індивідуальних, вікових особливостей вимагає правильного чергуванні праці й відпочинку дітей. Поширеною помилкою сімейного виховання є увага батьків тільки навчальної праці дітей, недооцінка ними побутової праці, участь дітей у роботах по самообслуговуванню.

Джерелом благополуччя дитини в сім'ї,