Розвиток самоідентичності у підлітковому віці

Разом з тим, в сексуальній ідентифікації особистості, в вирішенні напрямку чоловічої чи жіночої диференціації і, тим більше, в формуванні морально-етичної сексуальної позиції, головну роль займає виховання. Тільки об’єднані в рамках системного підходу, а не взяті окремо ці фактори приводять до розуміння розвитку статі у людини: Статевий потяг в людини, на відміну від тварин, є інтегрованим результатом діяльності біологічних і соціально-психологічних детермінантів. В індивідуальному розвитку статі особливо виділяється пубертатний період.

Відмінності між чоловіками і жінками складні. Соціологи досліджують їх на основі аналізу чотирьох компонентів статевої самосвідомості: біологічної статі, гендерної ідентичності, гендерних ідеалів і сексуальних ролей. Найлегше дати визначення біологічної статі. Це поняття включає первинні і вторинні фізіологічні ознаки, характерні для чоловіків і жінок – органи розмноження, волосяний покрив на обличчі і т. д. Гендерна ідентичність зв’язана з нашим уявленням про свою стать – з тим, чи відчуваємо ми себе насправді чоловіком або жінкою. Усвідомлення людиною своєї статі не завжди відповідає її біологічній статі.

Четвертим компонентом статевої самосвідомості є сексуальні ролі, пов’язані з розподілом праці, правами та обов’язками чоловіків і жінок. В минулому сексуальні ролі були чітко визначені: чоловіки працювали, щоб отримувати зарплату і забезпечувати свої сім’ї; жінки – займалися домашньою роботою – вели домашнє господарство і доглядали дітей. У наш час сексуальні ролі як і гендерні ідеали зазнають змін. В. С. Агеєв пише, що типово чоловічий образ – це комплекс рис, звя’заний із соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю і ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні і комунікативні вміння, теплоту і емоційну підтримку. При цьому надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінних рис набуває уже негативного оціночного відтінку: типово негативні якості чоловіка визнаються грубість, авторитаризм, надлишковий раціоналізм, жінки – формалізм, пасивність, надлишкова емоційність [20, c. 212].

Психосексуальний розвиток дитини, із закладеною в його основі генетичною програмою, і передбачена культурою статева соціалізація завжди діє і повинна розглядатися спільно, з урахуванням того, як вони заломлюються в статевій самосвідомості індивіда.

Первинна статева ідентичність, тобто знання своєї статевої приналежності, складається зазвичай уже до півторарічного віку і є найбільш стійким, стержневим елементом самосвідомості. З віком об’єм і зміст цієї ідентичності змінюється, при чому це часто пов’язано з розумовим і соціальним розвитком дитини.

Статева ідентичність заснована, з одного боку, на соматичних ознаках (образ тіла), а з іншого боку – на поведінкових та характерологічних властивостях, що оцінюються за ступінню їх, відмінності чи невідповідності нормативному стереотипу маскулінності чи фемінності. При чому, як і всі інші самооцінки, вони багато в чому похідні від оцінки дитини оточуючими. Всі ці характеристики, багатовимірні і часто неоднозначні. Уже в дошкільнят часто виникає проблема співвідношення статеворольових орієнтацій дитини, тобто оцінки нею ступені своєї маскулінності-фемінності, і її статеворольових уподобань, які є шляхом отримання відповіді на запитання «Ким би ти хотів бути – хлопчиком чи дівчинкою?» і експериментів, коли дитина змушена вибирати між чоловічим і жіночим зразком чи роллю.

Як відзначає Я. Л. Коломенський і М. Х. Мелтсас, статево-рольова ідентичність поділяються більшістю авторів на дві складові [20, c. 227]:

статева ідентичність – розуміння приналежності себе до певної статі, єдність свідомості і поведінки індивіда, що відносять себе до тої чи іншої статі;

власне статево-рольова ідентичність – знання і засвоєння ролей чоловіка та жінки.

В цілому на статево-рольову ідентифікацію впливає багато факторів, серед яких можна виділити: статево-рольову ідентифікацію дітей з батьками, вплив ровесників і вплив літературних творів, кіно і телебачення. Процес статево-рольової ідентифікації приводить до формування статевої ідентичності. Статева ідентичність, тобто усвідомлення приналежності до певної статі, згідно І. С. Кону – результат складного біосоціального процесу, що поєднує онтогенез, статеву соціалізацію і розвиток самосвідомості.

На думку Т. С. Леві, для формування самоідентичності необхідне подолання дуалізму душі та тіла, усвідомлення власної тілесності, її прийняття. Від того, яким чином в результаті підліткового періоду буде побудовано система «Душа-тіло – світ», залежить успіх формування самоідентичності. Тіло – оболонка із жорстко виділеними межами між Я і світом повинно перетворитися в живе, об’єднуюче, таке, що відчуває.

Процеси усвідомлення і формування ставлення до зовнішніх та внутрішніх компонентів образу тіла мають свою логіку. Усвідомлення зовнішніх компонентів образу тіла відбувається в процесі взаємного дотику власного тіла і тіла іншого, співвідношення видимого власного образу з еталонним. При формуванні зовнішніх компонентів образу тіла людина наче дивиться на себе очима іншого і тіло виступає як об’єкт оцінювання: гарне-погане, красиве-некрасиве, влаштовує-не влаштовує, привабливе-не привабливе і т. д. В процесі розвитку, крім можливості дивитися на себе збоку, збільшується усвідомлюваний внутрішній простір. Відношення до себе і до своєї власної тілесності стає менш об’єктивним. Воно буде суб’єктивним, коли людина дозволить собі бути сама собою, приймаючи себе в усьому різноманітті з достоїнствами і недоліками. Таке відношення свідчить про розширення свідомості і збільшення її реалістичності. Тілесність стає чуттєвою, невід’ємною частиною Я, беззаперечною цінністю.

З віком оцінка зовнішності стає все більш інтегральною і водночас