Розвиток самоідентичності у підлітковому віці

Для досягнення мети статевого виховання доводиться враховувати складний характер психосексуального розвитку. Наукові уявлення про складність формування статі у людини коментує. Г. С. Васильченко (1977), характеризуючи перші 5 рівнів статевого розвитку як фізикальні детермінанти, а наступні рівні як « певні форми поведінки». Уже на ранніх стопах (з 4-го до 6-го місяця внутріутробного життя) проходить диференціювання механізмів гіпоталамусу для чоловічого чи жіночого типу, вирішуючи напрямок сексуального розвитку в майбутньому [20, c. 229].

Особливо важким є уважне відношення до виховання дітей і підлітків, чий фізичний, в тому числі нерідко і статевий, розвиток значно відстає чи різко пришвидшується. У багатьох із них при достатньому психічному здоров’ї можуть виникати думки про неправильність формування тіла, тілесної різниці в порівнянні з іншими людьми і навіть потворність. Явно сповільнений фізичний розвиток, не дивлячись на спроби дорослих заспокоїти, не мають достатнього впливу. Після візуальних порівнянь з іншими своїх тілесних форм, і особливо гінеталій, хлопчики-підлітки, якщо вважають їх неповноцінними, приходить деколи до спроб добитися ерекції, щоб впевнитись у своїй достатній зрілості.

В іншому випадку з’являються болісні думки про наявність якогось видуманого чи переоціненого фізичного недоліку. Особливо часто це стосується видимих частин тіла: форми чи розмірів носа, вух, чола, губів, стрункість ніг. Менші розміри грудей, талії, живота, стегон – для дівчаток і дівчат, розміри і форми статевих органів – для хлопчиків та юнаків. Також зустрічається болісні думки про розповсюдження неприємним запахів. Ця патологія відома під назвою „дисморфофобія”, що в перекладі з грецької означає нав’язливий страх тілесної деформації. Цей страх зазвичай супроводжується критичним ставленням до своїх переживань, хоч людина деколи не в силі його перемогти.

У такому випадку важливе місце, поряд із психотерапевтичним впливом, має усвідомлення підлітком себе, як індивіда, із власними особливостями будови тіла, його органів та систем. В підлітковому віці молода людина повинна навчитися чітко усвідомлювати роль індивідуальності у забезпеченні різноманітності життя. Вивчаючи біологію, учні проводять багато лабораторних та практичних робіт, де вони визначають свої фізіологічні, антропометричні та психологічні показники. Ці роботи мають підвести юнака чи дівчину до розуміння того, що всі органи та системи у кожної людини мають індивідуальні особливості, а тому і статева система, як одна із частин тіла, теж є індивідуальною як за будовою, так і за розвитком. Такі розмови повинні вестися вчителем на уроках з відповідних тем курсу, носити науковий характер і бути дуже толерантними, бо не кожен учень може адекватно сприйняти їх.

На допомогу вчителям, класним керівникам та батькам в процесі статевого виховання молодого покоління приходить і шкільний психолог. Маючи можливість проводити індивідуальні заняття, він може особливу увагу приділити тим підліткам, що мають якість проблеми, важко переживають власну відмінність від однолітків, надто боляче сприймають свою «не таку, як в інших» зовнішність, форми тіла, особливості в швидкості статевого дозрівання. Але у вирішенні цієї проблеми дуже важливо навчити дитину відверто говорити із дорослими. На жаль, наше суспільство ще не доросло до розуміння того, що кожну проблему можна вирішити, і найкраще це вдається зробити тоді, коли про неї знає ще хтось, хто має відповідні знання та досвід і може допомогти. Навчити дитину бути відвертою, не приховувати від дорослих свої переживання та проблеми, – одне із важливих завдань, які повинна вирішувати сім’я. Адекватно реагувати на труднощі, з якими зустрічається дитина, – завдання всіх дорослих, що займаються навчанням та вихованням підростаючого покоління.

 

 

На основі проведеної роботи, аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми можна зробити наступні висновки:

1. Вікова динаміка формування особистісної ідентичності при переході від підліткового до юнацького віку проявляється у підвищенні показників загальної самоідентичності і переході від статусів передкритичної дифузійної ідентичності та вирішення в підлітковому віці до статусу мораторію в підлітковому.

2. Існує значна нерівномірність у формуванні особистісної ідентичності в підлітків і юнаків у різних сферах самовизначення (професійній, ідеологічній, сфері спілкування і міжособистісних відносин, дружби і кохання). Подібна нерівномірність обумовлена специфікою соціальної ситуації розвитку сучасного суспільства, різними соціальними очікуваннями і вимогами стосовно необхідності здійснення виборів у різних сферах.

Психологічне значення інтимно-особистісного спілкування для молодших підлітків і учбово-професійної діяльності для старшого підліткового (раннього юнацького) віку та особливості соціальної ситуації розвитку сучасних підлітків спричиняють необхідність першочергового самовизначення в сферах «дружба» і «професія».

3. Існує певна вікова динаміка гендерних розходжень у формуванні особистісної ідентичності при переході від підліткового до юнацького віку. У підлітковому віці дівчата значно випереджають юнаків у розвитку особистісної ідентичності, юнацькому віці темпи розвитку вирівнюються і проявляються гендерні розходження у диференціації найбільш значимих сфер самовизначення.

4. Статус самоідентичності пов'язаний з рівнем особистісної автономії в ціннісній, емоційній і поведінковій сферах таким чином, що високим статусам самоідентичності відповідає високий рівень особистісної автономії, а низьким статусам самоідентичності відповідає низький рівень особистісної автономії в зазначених сферах.

Вивчення проблеми самоідентичності у підлітковому віці грунтується на порацюванні наступних головних положень:

особистісне самовизначення як психологічне явище виникає на межі старшого підліткового і раннього юнацького віку;

потреба в особистісному самовизначенні являє собою потребу у формуванні значеннєвої системи, у якій злиті уявлення про себе і про світ;

особистісне самовизначення має ціннісно-смислову природу, активне визначення своєї позиції щодо суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі змісту свого власного існування; знаходження людиною своєї ціннісно-смислової єдності і її реалізація є визначенням себе у світі – самовизначенням;

істотною особливістю особистісного самовизначення є його орієнтованість у майбутнє, причому розрізняються два види майбутнього: значеннєве і тимчасове;

особистісне самовизначення лежить в основі процесу самовизначення в підлітковому і старшому підлітковому віці, воно визначає розвиток всіх інших видів самовизначення (соціального і професійного).

 

 

Антонова Н. В. Личностная идентичность современного подростка и особенности его общения. // Вопросы психології, № 6, 1997.

Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации психоанализа, интеракционизма и когнитивной психології // Вопр. психології. – № 1. – 1996.

Баклушинский С. А. Социальное окружение и Я-концепция в юношеском возрасте. // Ценностно-нормативные ориентации старшеклассника. М., 1993.

Белобрыкина О. А. Психологические условия и факторы развития самооценки личности на ранних этапах онтогенеза: Автореф. … канд. психол. наук – Н., 2000.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1987.

Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. – М., 1982.

Бодалев А. А. Личность и общение. – М., 1983.

Бреева Е. Б. Дети в современном обществе. М. : Эдиториал Ур СС, 1999.

Выготский Л. С. Педология подростка. Собр. соч. – Т. 4. – М. : Педагогика 1984. – С. 229 – 231.

Диянова З. В., Щеголева Т. М. Самосознание личности. – Иркутск, 1998.

Заковоротная М. В. Идентичность человека: Социал. – филос. аспекты / М. В. Заковоротная; Сев. -Кавк. науч. центр высш. шк., Ростов. гос. ун-т. – Ростов н/Д: Изд-во СКНЦ ВШ, 1999.

Идентичность: хрестоматия: учеб. -метод. пособие / Рос. акад. образования, Моск. психол. -соц. ин-т; сост. Л. Б. Шнейдер. – Воронеж: НПО «МОДЭК», 2003.

Калашникова Е. М. Личность и общность: (проблемы идентификации) / Е. М. Калашникова. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1997.

Качанов ЮМ., Шматко H. A. Семантические пространства социальной идентичности // Социальная идентификация личности / Под ред. В. А. Ядова. М. : Ин-т социології РАН, 1993.

Козлова Т. З. Особенности самоидентификации на различных стадиях жизненного цикла личности. // Социальная идентификация личности. М., 1993, с. 107-124.

Назльян Т. М. Психологический статус личности в различных социальных условиях. М., 1992.

Орлов А. Б. Эмпирическая личность и ее структура // Вопросы психології. – 1995. – № 2.

Павлова О. Н. Идентичность: история формирования взглядов и ее структурные особенности / О. Н. Павлова. – М: Психология, 2001.

Попова Л. В. Идентификация как механизм общения и развития личности. М., 1988.

Психология личности: тексты: сб. / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. – М. : Изд-во МГУ, 1982.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. СПб. : Питер, 2000.

Смирнова Е. О., Собкин В. С., Асадуллина О. Э., Новаковская А. А. Специфика эмоционально-личностной сферы дошкольников // Вопросы психології. 1999. № 6.

Современная зарубежная социальная психология / под ред. Г. М. Андреевой и др. – М. : Изд-во МГУ, 1984.

Столин В. В. Самосознание личности. – М., 1983.

Трубина Е. Г. Рассказанное Я: проблема персональной идентичности в философии современности. Екатеринбург, 1995. Фурастье Ж. Европейская цивилизация и европейская идентичность: анализ проблемы // Историко-культурные основы европейской цивилизации. М., 1992. С. 3-36.

Хьелл Л. А. Теории личности: Основные положения, исслед. и применение: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и специальностям психології / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – 3-е междунар. изд. – СПб: Питер, 2003.

Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психології. – М., 1977.

Шафоростов А. И. Самоидентификация личности / А. И. Шафоростов; Иркут. гос. техн. ун-т. – Иркутск, 2004.

Ядов В. А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности личности. // Мир России, 1995, № 3-4.