Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ» для студентів Соціально-гуманітарного факультету, спеціальності 6.020302 Історія. / уклад. С.С. Баханова, Ю.В. Білай –Бердянськ.: БДПУ, 2014. – 77 с.

Він дійсно завдав Одоакрові поразку у Північній Італії і той змушений був відступити до Равенни, де протягом трьох років витримував облогу і не здавався. За цей час остготи завоювали Апеннінський півострів та Сицилію.

Нарешті вожді вирішили мирно домовитися про розділ Італії. Проте під час переговорів Одоакра було підступно вбито, Теодоріх оголосив про утворення Остготського королівства зі столицею в Равенні.

Теодоріх Великий (493-526 рр) прагнув зберегти старі імперські порядки. Орну землю остготи поділяли на земельні ділянки та жили на них сільською общиною. На чолі такої общини - марки - ставали графи (від старонімецьк. - gravions - "сивокосі"). На той час графи ще не мали ніякої реальної влади, проте залишалися на становищі воєнних вождів. Завойовники звільнялися від податків, які тепер лягали тягарем на плечі римлян. Усе це надовго затримало розпад порядків воєнної демократії в остготів. Завдяки регулярному надходженню натуральних податків до скарбниці Теодоріх міг продавати надлишки на ринку. Це, у свою чергу, пожвавлювало товарно-грошові відносини. Колони, які були звільнені Одоакром, знов прикріплювалися до землі за східноримськими законами, але на відміну від Візантії їх можна було продавати як рабів без землі та сім'ї. Теодоріх відчував потребу у збільшенні кількості рабів, необхідних для служби при королівському дворі, у гарнізонах, при війську як обслуги.

Міста, які населялися ковалями, гало-римськими ремісниками та рабами, виокремлювалися з остготських сільських громад на півночі Італії та на півдні Франції, виникаючи у занедбаних римських цирках. Життя там ніколи не завмирало. Що б не відбувалося навколо, там завжди знаходили помешкання бездомні люмпени. Поселення як зародки міст виникали також навколо графських замків, біля бродів та мостів. Тож середньовічне місто ніколи не було моноетнічним чи становим. Городян об'єднували тільки спільна територія, особиста свобода та рівність. За рахунок реанімації рабовласництва почали знову відбудовуватися Рим та Равенна, пожвавлювалися науки, в першу чергу історія та філософія. Навколо короля складався освічений гурток наближених осіб, до якого входили Северин Боецій, перший радник Теодоріха, який залишив по собі видатний твір "Про втіху філософією", та історик, римський сенатор Флавій Кассіодор.

Але в цілому політика Теодоріха викликала незадоволення місцевого населення. Почастішали заколоти та заворушення, тим більше, що було відновлено податкову систему Римської імперії, римську адміністрацію, причому чиновництво формувалося виключно з римських нобілів.

Було відновлено Сенат, який підпорядкував собі народні збори остготів. Поширювалися політичні інтриги. У цілому ж спроба відновити Римську імперію виявилася невдалою. Остготи ненавиділи все римське, пам'ятаючи недавні приниження. Колони не забули свого недавнього закріпачення, куріали - свого безправ'я. Про рабів годі й казати. Сама латинська мова калічилася, вульгаризувалася за варварською модою. Король намагався управляти державою без опори на церкву, на зразок колишніх "солдатських" ім-ператорів. Це викликало, у свою чергу, незадоволення єпископату. Виникають змови політиків та духівництва з метою скинення Теодоріха. Але ці спроби також не мали перспективи, оскільки для стабілізації влади потрібний був союз короля з церквою, який згодом винайде Карл Великий. Наприкінці правління Теодоріх призначив у наступники не сина, а дочку Амаласунту. І хоча вона була завзятою вершницею, майстерно володіла зброєю, це призначення принижувало остготів, які звикли вбачати в королі перш за все полководця, воєнного вождя. Королівна не мала підтримки у своєї знаті, яка врешті забажала обрати нового короля за старою традицією на народних зборах. Відчувши хиткість своєї влади, Ама-ласунта звернулася за допомогою до Візантії.

Імператор Юстініан Великий у 534 р. направив до Італії славетного Велізарія з військами, до яких приєдналися військові сили франків. Діяв Велізарій успішно, йому вдалося захопити Неаполь, коли Амаласунта загинула внаслідок змови остготських аристократів, її наступник Витігіс завдав поразки франкам. Тим часом Велізарій захопив Рим і утримував його, маючи всього 10 тис. війська проти 150 тис. остготів. Візантійці трималися в облозі, поки їм на допомогу не прийшов візантійський полководець Нарзес. Трохи раніше йому вдалося зупинити у Фракії слов'ян, котрі йшли на допомогу остготам. Наступник Витігіса, Тотіла, загинув у бою, і в 555 р. у Римі вже святкували відновлення Римської імперії. Проте, щоб Нарзес не став небезпечним для Константинополя як новий римський імператор, його, про всяк випадок, отруїли. Остготи ж були