Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ» для студентів Соціально-гуманітарного факультету, спеціальності 6.020302 Історія. / уклад. С.С. Баханова, Ю.В. Білай –Бердянськ.: БДПУ, 2014. – 77 с.

З кінця VI ст. намічається відособлення трьох самостійних областей у складі Франкського держави:

Нейстрії - Північно-Західної Галлії з центром у Парижі;

Австразії - північно-східної частини Франкської держави, що включала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну і Маасу;

Бургундії - території колишнього королівства бургундів.

Наприкінці VII ст. на південному заході виокремилася Аквітанія.

Ці чотири області відрізнялися і етнічним складом населення, і особливостями соціального ладу, і ступенем феодалізації. Вони були слабо пов'язані економічно (в той час панували натурально-господарські відносини), що перешкоджало їх об' єднанню в одній державі. Королі з дому Меровінгів, що очолювали ці області після роздроблення Франкського держави, вели між собою боротьбу за верховенство, яка ускладнювалася безперервними сутичками між королями і великими землевласниками всередині кожної з областей.

Наприкінці VII ст. фактична влада у всіх областях королівства опинилася в руках майордомів (старший по дому). Спочатку це були посадові особи, що очолювали королівське двірцеве управління. Потім майордоми перетворилися на найбільших землевласників. Все управління кожної з областей королівства зосереджувалося в їх руках, і майордом виступав як вождь і військовий ватажок місцевої земельної аристократії. Королі з дому Меровінгів, що втратили будь-яку реальну владу, призначалися і зміщувалися за волею майордомів, отримавши від сучасників зневажливе прізвисько "лінивих королів".

Після тривалої боротьби в середовищі франкської знаті у 687 р. майордом Австразії Піпін Герістальський став майордомом усієї Франкської держави. Саме він поклав початок новій династії франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - Карла Великого - отримала назву династії Каролінгів.

Література

 

1.Бадак Александ Николаевич, Войнич Игорь Евгеньевич, Волчек Наталья Михайловна, Воротникова О. А., Глобус А. Всемирная история: В 24 т. / И. А. Алябьева (ред.) - Минск: література.

2.Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений - 2-е изд. - К.: Генеза, 2002.

3.Акопов Сергей Самсонович. История повторяется: от египетских пирамид до Московского Кремля: [В 2 кн. ] / Сергей Акопов. - Калязин: Акопов, 1994.

4.Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.

5.Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. - С. Пб.: Наука, 1999. - 189с.

6.Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. - М.: Современник, 1998. – 315.

7.Всемирная история: Великая Французская революция / И. А. Алябьева (ред. кол.). - Минск: Харвест, 2001. - 512с.

8.Всемирная история: Возрождение и Реформация / И. А. Алябьева (ред. кол.). - М.; Минск: АСТ, 2000. - 1000с.

Франкська держава Каролінгів.

1.Коронування й перші кроки Піпіна І Короткого. 

2.Спадкоємці Піпіна І Короткого. 

3.Початки правління Карла Великого. 

4.Королівські помістя та система управління ними. 

5.Аграрний переворот VIII ст. 

6.Прекарні відносини, патронат, комендація. 

7.Верденський розподіл імперії. 

 

Самостійна робота

1.Позначити на карті держави після Верденського розділу

2.Хронологічна таблиця «Правління Карла Великого»

3.Виконати лабораторну роботу

 

Методичні рекомендації

Після смерті Піпіна Герістальськош між його синами розпочалися чвари, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який став майордомом у 715 р. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. Із півдня на територію Франкської держави вторглися араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піренейський півострів. У 732р. в битві біля Пуатьє війська Карла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню вглиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мартелл (Молот).

Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміцнити військо й створити замість пішого ополчення загін добре озброєних кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам служили здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Земля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (у перекладі з латин. — «благодійність»).

Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу. Із часом він набув рис спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій чи феод, вважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ставав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірнопідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська послужило поштовхом до формування особливого соціального стану — рицарства.

Література

1. Історія