Історія української культури

розумінню, але відзначаючись поетичними почуття відчував живу красу українського життя і традицій. Поступово у Михайла вироблялося загострене чуття до всього українського. Шкільна освіта у Тифліській гімназії була перейнята неповагою до національних почуттів гімназистів і М. Грушевський повною мірою відчув це на собі. Українська вимова робила його об’єктом насмішок та глумління як серед вчителів, так і серед учнів, однак цей психологічний фактор не пробуджував у школяра почуттів меншевартості, а радше спонукав його до самоізоляції й самостійного студіювання українознавчої літератури. Серед робіт, що неабияк позначилися на політичному світобаченні молодого М. Грушевського, безперечно, слід згадати просякнуті національним колоритом збірники українських народних пісень М. Максимовича, М. Драгоманова, В. Антоновича, А. Метлинського та “Історію Нової Січі” А. Скальковського. Важливе значення для кристалізації політичного світогляду мали праці М. Костомарова “Дві руські народності” та “Думки про федеративний початок давньої Русі”. Провідні ідеї цих праць – імператив федералізму та концепція окремішності української нації – посівши визначне місце у системі політичного світобачення М. Грушевського ще у гімназійні роки, не зміцнюються і не втрачають своєї актуальності у більш зрілому віці. Вважаючи видавничу і літературну діяльність вагомими елементами національного відродження Михайло вирішив докласти своїх зусиль до праці на цій ниві. На жаль, свої юнацькі плани видавничої роботи йому так і не вдалося. Але вже у 1883 р., з-під його пера з явились перші прозові і віршовані твори, що повною мірою відбивали і політичні погляди автора. Важливо підкреслити, однак, що патріотизм не перешкоджав критично оцінювати українське національне життя. Крізь “райдужну призму своєї любові до України” юнак бачив багато незавидних рис, властивих українському характеру. А такими, як на його думку, були: бідність, п’янство низькопоклонство перед сильними, намагання вийти зі свого середовища. Батько Грушевського, підтримуючи в синові потяг до українознавства, передплатив йому новий літературний журнал цього напрямку – “Київську старину”. На сторінках цього місячника юнак вперше познайомився з працями В. Антоновича. часопис надав його світогляду громадського характеру, розкрив перед ним картину тодішнього українського життя і національного руху, ідейно зблизив з М. Костомаровим та В. Антоновичем, у яких заочно хлопець відчув своїх наставників. Журнал настільки захопив гімназиста, що 1883 рік у нього “пішов … на громадську і національно-політичну самоосвіту, самовиховання на матеріалах і за вказівками “Киевской старины” [84: 120]. Навчання М. Грушевського на історико-філологічному факультеті Київського університету припало на часи, коли за цим вузом закріпилася репутація “неблагонадійного”. В 1884 р., тобто за два роки до вступу в університет Грушевського, тут відбулись студентські заворушення на знак протесту проти введення в дію нового університетського статуту, який практично зводив нанівець колишню вузівську автономію. Вони співпали зі святкування 50-ої річниці заснування університету і тому набули широкого розголосу. Під час навчання в університеті вперше набула актуального змісту проблематика соціального характеру, мабуть, не без впливу дослідника соціально-економічної історії І. В. Лучицького. Однак найбільший вплив на М. Грушевського у Київському університеті мав його науковий керівник – професор В. Б. Антонович, за яким у 80-ті роки закріпилася слава авторитетного спеціаліста у галузі історії і водночас визначного ватажка українофільського руху. В. Б. Антонович зумів прищепити своєму учневі деякі суспільно-політичні ідеї та історико-світоглядні позиції. Молодий історик успадкував від свого вчителя, в першу чергу, його народництво. Основні елементи цієї теорії дуже чітко виявилися в ранніх історичних працях Михайла Грушевського. Ймовірно, що саме В. Б. Антонович наприкінці 1888 р. познайомив М. Грушевського з найактивнішим українським діячем на Наддніпрянщині О. Кониським. Факт знайомства засвідчує запис у щоденнику М. Грушевського від 10 грудня 1888 р. : “Мене докоряє Л., що ховаюсь, без жертв не можна, що він про мене чув од Олександра Яковича Кониського”. М. Грушевський поділяв концепцію історичної школи і найбільше моделі його суспільно-політичних поглядів у той час відповідала теорія одного з представників цього напряму – бельгійського економіста В. -Е. Лавале. на йог думку, ідеал суспільного життя реалізується у вільному союзі общин, які самоуправляються, а найкраще способом уникнення конфліктів між державою і демократією є широка децентралізація і федералізм. Таким чином, у формуванні суспільно-політичних поглядів М. Грушевського можна виділити два періоди. Перший охоплює дитячі роки і час навчання в Тифліській гімназії. Вирішальними чинниками формування суспільно-політичних поглядів на цьому етапі виступають родинне оточення й українознавча література, які спрямовують виховання в національне русло. Другий етап – університетський охоплює 1886-1894 рр. На ньому політичний світогляд М. Грушевського формується, головним чином, під впливом Київської Громади викладацького середовища та самоосвіти. Цей період характеризується зміцнення у світобаченні М. Грушевського трьох провідних моментів – ліберального, соціального і національного, які відіграють неабияку роль у його подальшій політичній діяльності. Михайло Грушевський залучився до українського громадського життя у той критичний момент коли в українстві в Росії, приреченому на принизливе нелегальне існування, почався процес розмежування сил. Ще всередині 80-х років ХІХ ст. у Київській Громаді відбувся розкол, внаслідок якого виділилося два угруповання – помірковане і радикальне. Перше об’єднувалося навколо В. Антоновича, О. Кониського, В. Вовка-Карачевського, які віддавали переваги нелегальній культурно-просвітницькій діяльності й підтримували контакти з галицькими народовцями. Переважна ж більшість громад належала до радикального угруповання, представники якого вважали найефективнішим способом боротьби за інтереси українського народу безкомпромісну опозиційну політику щодо центральних