Історія української культури

Стешенком. Для облегшення роботи в шкільній ділянці, утворено три шкільні округи (київський, харківський, одеський), а для швидкої дерусифікації шкіл організовано п'ять українських гімназій (у 1917-1918 рр. по всій Україні їх було 80). Велику увагу приділено шкільним підручникам. Не зважаючи на воєнний час, їх наклад у 1917 р. доходив до 300 000 примірників, а в 1918 р. для народних і середніх шкіл видано 2 мільйони шкільних книжок. У кінці 1917 р. розроблено плани та програми для єдиної так званої трудової школи, тобто загальноосвітньої, з 12-річним терміном навчання. Велику роль у розбудові українського національного шкільництва відіграли діячі Київської шкільної округи М. Василенко і В. Науменко. У цілому педагогічна освіта в Україні 1917-1918 рр. велась українською мовою в усіх типах шкіл, університетах, в Педагогічній Академії, в інститутах, учительських семінаріях та на різних курсах. У тому ж часі чимало таких книжок друкувалося в закордонних друкарнях, як от у Відні чи Берліні. У парі з цією динамікою праці на шкільному фронті йшла вперта боротьба з «русофільством», яке гніздилося у шкільних батьківських комітетах і противилося українізації шкільництва. Вони радше були схильні прийняти українознавство в російській мові, ніж українізацією. Зокрема проти українізації виступив Київський університет святого Володимира, який не визнавав української мови взагалі, вважаючи її за «штучну». Проте курс українізації шкіл ішов стрімкою ходою. Після ІІ Професійного Всеукраїнського Учительського З'їзду (серпень 1917 р.), який оформив Всеукраїнську Учительську Спілку, постав цілий ряд таких же спілок по всій Україні, і вже за пів року нараховував майже 10 000 членів. У вересні 1917 р. відбувся з'їзд «Просвіт» з участю 400 делегатів не тільки з виключно українських земель, але й з Донщини, Вороніжчини, Курщини, Кубані та Бессарабії, і на цьому з'їзді було оформлено Всеукраїнську Спілку «Просвіт», що мала зайнятися позашкільною освітою. Якщо йдеться про статистику, то до революції на теренах України було всього 356 так званих вищих початкових шкіл (тобто неповних-середніх). Протягом 1917р. було відкрито 217 нових шкіл цього типу. У 1918 р. існувало в Україні 38020 нижчих однокласних та 1373 двокласних шкіл. У освітній роботі активну участь брали товариства «Просвіта» (понад 2 тис. осередків), за їх допомогою у містах і селах створювались хати-читальні, бібліотеки, гуртки по ліквідації неписьменності, серед населення поширювалась навчальна й художня література тощо. Великий обсяг роботи здійснила Центральна Рада з налагодження видавничої справи. За її участю було засновано 80 україномовних газет і журналів, масовими тиражами вийшло 680 найменувань навчальної, історичної, художньої, суспільно-політичної, технічної та іншої літератури. Демократизація й відродження національно-культурного життя дали поштовх для подальшого розвитку української художньої літератури й поезії. У 1917-1918 pp. великими тиражами почали виходити твори класиків української літератури: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, П. Грабовського та ін. У цей час побачили світ збірки поезій молодих українських літераторів: «З журбою радість обнялася» О. Олеся; «Хвилі» М. Коноваленка; «Лісові ритми» М. Шаповала. Публікувалися твори М. Рильського, П. Тичини, І. Огієнка, І. Липи, В. Винниченка, М. Грушевського та інших авторів. На українську мову перекладалися твори Г. Мопассана, Дж. Лондона, О. Бальзака та інших зарубіжних авторів. Значну увагу Центральна Рада надавала видавництву суспільно-політичної літератури. Таких видань вийшло кілька сотень. Це, наприклад, брошури з працями О. Білоусенка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Огієнка, С. Єфремова, С. Русової, М. Міхновського, Є. Чикаленка, в яких розглядалася проблема побудови Української держави, її соціально-економічного й політичного устрою. У цей час вперше було створено історичні праці з новими концепціями історії України, зокрема: «Ілюстрована історія України», «Коротка історія України», «Якої ми хочемо автономії» М. Грушевського; «Коротка історія України», «Про козацькі часи на Україні» В. Антоновича; «Історія Українського письменництва» С. Єфремова. З метою розвитку бібліотечної справи у всеукраїнському масштабі за рішенням Генерального секретаріату Центральної Ради було засновано Українську національну бібліотеку (УНБ) з кількома філіями у великих містах України. У цих бібліотеках було зосереджено великі книжкові фонди, серед яких були рідкісні видання, а також архівні документи. Для роботи над бібліотечними фондами залучалися вчені, студенти, широке коло читачів. Поступово УНБ з філіями перетворилися в осередки просвітницької й науково-дослідної роботи у різних регіонах України. Прагнучи розвитку українського театрального мистецтва, Центральна Рада заснувала Український національний театр. До складу його трупи увійшли відомі артисти України М. Садовський, А. Курбас, І. Мар'яненко, П. Саксаганський та ін. Діючим губернським театрам виділялися кошти для зміцнення їх матеріальної бази, вони не оподатковувалися. У театрах удосконалювалися репертуари, поліпшувався професійний склад творчих колективів. По містах і селах засновувалися сотні аматорських колективів. Для підготовки митців сцени й організаторів театрального мистецтва Генеральний секретаріат Центральної Ради створив школу з підготовки професійних артистів, режисерів, налагодив випуск тижневика «Театральні вісті». Становлення національного сценічного мистецтва Центральна Рада тісно пов'язувала з розвитком народної музики, музичної освіти й хореографії. З її ініціативи було засновано Український національний хор (диригент К. Стеценко). Відкрито у Києві загальноукраїнські курси з підготовки співаків хору, музикантів, хореографів. У губернських центрах і в ряді великих промислових міст засновано загальноосвітні музичні школи. Питанням розвитку українського образотворчого мистецтва займалася створена у грудні 1917 р. Центральною Радою Українська Академія мистецтв. Першим її ректором було обрано Г. Нарбута; тут читали лекції професори