Щастя в етичній концепції “Конкордизму” Володимира Винниченка

Винниченкознавство, передусім як галузь літературознавчої науки, існувало лише за кордоном і розвивалося за певною традицією – дискусійна форма домінувала у дослідженнях творчості письменника. Новий аспект наукового вивчення його творчої спадщини – філософсько-етичний, основоположником якого є Г. Костюк, – розпочався з кінця 40-х років, коли Винниченком було здійснено “сенсаційний виклад” власної концепції будування щастя (Прага, 1937р.) і видано перший її мистецький варіант – політично-філософський роман “Нова Заповідь” (Париж, 1949р.). Розпочалася полеміка, у якій взяли участь і європейська літературна критика, і широке коло української еміґрації. М. Гарасевич, Т. Гунчак, Д. Гусар-Струк, Т. Кобзей, Г. Костюк, Є. Лащик, І. Лисяк-Рудницький, М. Мольнар, С. Наумович, Л. Онишкевич, С. Погорілий, В. Ревуцький, М. Тарнавська, М. Шлемкевич – неповний перелік тих, кого цікавило філософсько-етичне надбання Винниченка і хвилювала його подальша доля. Однак спеціального дослідження так і не з’явилося: серед великої кількості проблем (поліфонізм критики, визначення Винниченка як “суперечливої” натури ставили під сумнів доцільність говорити про будь-яку логічну систему та ієрархію цінностей в цілому) найголовнішою складністю у вивченні моральної філософії письменника було те, що філософський доробок його (включаючи останні романи) так і не був виданий. 

“Реабілітація” письменника в Україні розпочалася наприкінці 80-х років з появою нарисів і досліджень загальнопізнавального характеру, які заново “відкривали” Винниченка для нашої культури (І. Дзеверін М. Жулинський, П. Федченко). Останнім часом з’являються літературознавчі роботи, де творчість письменника (та чи інша її проблематика) розглядається у загальному руслі домінуючих філософських ідей сучасної йому доби (Т. Гундорова, С. Михида, Л. Мороз, В. Панченко, Г. Сиваченко). Однак всі вони локалізуються матеріалом, що не включає еміґраційний період (1925-1951рр.). На наш погляд, цей період має певні особливості і відзначається як окремий етап творчої еволюції письменника. 

 Об’єктом нашого дослідження є власне філософсько-етичний доробок письменника періоду останньої еміґрації, який, проте, розглядається у загальному руслі усієї великої літературно-мистецької спадщини Винниченка, а предметом – категорія щастя в його морально-етичній системі “Конкордизму”. 

Все вищезазначене і обумовило обрання теми дисертаційного дослідження, його мету і основні завдання. 

Мета роботи полягає в тому, щоб, осмисливши ціннісну значущість етичних категорій морально-філософської системи Винниченка, проаналізувати і визначити структуру власної концепції щастя українського письменника. 

У відповідності із поставленою метою передбачається розв’язати такі завдання: 

- вичленити специфіку, домінанти та традиції розвитку проблеми щастя в історії етичної думки, що стало підгрунтям для формування Винниченкової концепції щастя; 

- з’ясувати ключові проблеми, які обумовили зміст морально-етичних шукань у житті і творчості митця; 

- визначити міру впливу проблеми морального вибору на світоглядну орієнтацію В. Винниченка, показати характер та принципи взаємозв’язку морально-філософської проблематики творів українського письменника з його вчинками як політичного діяча і громадянина; 

- розкрити сутність складових чинників етичної концепції письменника у системі моральних цінностей, зокрема категорії щастя, охарактеризувати його творчий внесок у національну філософську культуру. 

Методологічна та теоретична основа дослідження побудована на роботах загально-теоретичного і конкретно-історичного характеру, які стосуються сфери філософії, етики і літературознавства. Для розв’язання окреслених вище завдань і досягнення загальної мети дослідження дисертантка спиралася на художню, публіцистичну та епістолярну спадщину В. Винниченка, архівні матеріали та щоденникові записи, що зберігаються у Бахметьєвському Архіві Колумбійського університету США, на літературно-критичні та філософські роботи українських і зарубіжних вчених. 

Методологічним стрижнем дослідження стала світова філософська спадщина, де проблема щастя співвідноситься з пошуком гармонії та рівноваги. Важливе методологічне значення для дисертації мали філософсько-світоглядні дослідження, представлені творами М. Бердяєва, С. Бовуар, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Ж. -П. Сартра та ін. Новітніми орієнтирами слугували праці сучасних філософів – В. Бакштановського, І. Бичка, В. Біблера, В. Горського, А. Гусейнова, І. Кона, Є. Лащика, О. Левицької, М. Лука, В. Малахова. Методологічною основою філософського дослідження художнього тексту виступають роботи М. Бахтіна, М. Зерова, Л. Левчук, Т. Гундорової. 

Наукова новизна даної роботи полягає у тому, що у ній вперше піддається аналізу філософсько-етичний доробок В. Винниченка, у тому числі невидані філософські трактати “Щастя: Листи до юнака” (1930) і “Конкордизм – система будування щастя” (1938 – 1948), робиться спроба здійснити системне дослідження ключової проблеми морально-етичної світоглядної парадигми – проблеми щастя – у творчості українського письменника, а формування етичної концепції митця осмислюється, по-перше, у світлі комплексної проблеми морального вибору і, по-друге, у контексті модерністичної філософії в цілому; на прикладі останніх романів письменника показано процес художнього відтворення його етичної концепції. 

Результати дисертаційної роботи конкретизуються у таких положеннях і висновках: 

- визначається площина, в якій можна говорити про “філософію життя” Ніцше у контексті світоглядної орієнтації Винниченка. Серед багатьох аспектів, що дозволяють провести паралель між цими двома постатями (критика християнської моралі, експериментальний характер творчості, ідея абсолютної чесності, туга за ідеальним суспільством) центральне місце посідає “переоцінка цінностей”, яка,