«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела

Це надає особливої ваги питанню про «творчу кухню» безіменного книжника, котра, здається, ніколи не привертала увагу фахівців. Назагал літературознавці й історики вбачали у «Сказанні. « хіба що епічні мотиви, споріднюючи його зі «Словом о полку Ігореве», билинами й українськими думами . Крім того, більшості видавалося зрозумілим, що у «Сказанні. « князь Костянтин Острозький порівнюється з деякими із героїв «Александрії» – перекладного роману про Александра Македонського, дуже популярного в добу середньовіччя та раннього нового часу . Однак до ґрунтовнішого вивчення цього питання так і не дійшло.

Здійснений нами аналіз продемонстрував, що автор «Сказання. « був знайомий із так званою Сербською «Александрією», яка з’явилася в Русі в XV ст. Наявна у «Сказанні. « згадка про міфічну «реку Арсинорскую» прямо вказує на використання книжником тексту Сербської «Александрії», де ця ріка фіґурує як місце зіткнення об’єднаних сил царів Дарія й Пора з військом Александра Македонського . При цьому стверджується, що Острозький, «великий гетман» короля Сиґізмунда, уподібнився до «великого гетмана царя Александра Македонского» Антіоха, коли, опинившись у «Днепра под Оршою», побачив, що річку буде непросто перейти («быс[ть] не борзо преходимъ путь водный»).

Однак, усупереч логіці, поданий далі опис тактики князя стосується іншого епізоду Сербської «Александрії» – форсування воїнами Александра міфічної річки Алфолон (Анфілон). Героєм цього сюжету був не Антіох, а македонський полководець Філон, котрий, переслідуючи військо царя Пора, з’ясував, що водна перешкода «непреходна есть конскыми ногами». Далі ранні списки Сербської «Александрії» подають малозрозумілий опис переправи: «[. ] предние свалишася (варіанти: исквасише се, сквасишася), а задние, яко по суху, преидоша» . Він повністю запозичується автором «Сказання... «: «[... ] пръвии сквасишася, а последний, яко по суху, преидоша».

Зрозуміти цей сюжет дають змогу пізні списки Сербської «Александрії». Так, у списку XVII ст., близькому до вихідного тексту даного твору, роз’яснюється, що воїни Філона попросту витіснили річку: «Филон со всем воиском удари в реку и сию из места изгнаша на поле пред ними» . В іншому пізньому списку «Александрії» війська «выбили конными ногами воду на поле из реки» .

Однак поєднання двох різних епізодів життєпису Александра в тексті «Сказання. « (якщо тільки воно не є наслідком дефектності списку «Александрії», яким користувався укладач) залишається незрозумілим за своїми інтенціями. Характерно, що воно веде до явної та грубої помилки: Антіох керує переправою не «храбрых македонян», а «войска персидского». Пояснення цього непорозуміння полягає в тому, що Філон, котрий, між іншим, згадується лише у Сербській «Александрії», фіґурує в її тексті як намісник Александра в Персії після поразки Дарія; відповідно на допомогу Александрові в боротьбі з Пором він прибуває «от Персиды» .

Слід зауважити, що використання текстуальних елементів Сербської «Александрії» при описуванні батальних сцен у східнослов’янській писемній традиції не є безпрецедентним. Так, її вплив доволі відчутний у «Сказанні про Мамаєве побоїще», куди потрапили не просто окремі цитати, а цілі сюжетні лінії «Александрії» (дії засадного полку, перевдягання Александра й Антіоха, перелік поганських богів тощо)  .

У нашому випадку такі запозичення мали доволі обмежений, «точковий» характер, і їх непросто довести. Скажімо, можна лише припустити, що адресоване князеві звернення «честная и велеумнаа главо»/»пречестная и премудрая главо» має у своїй основі звернення Александра Македонського до Аристотеля («многочестная и мудрая главо» ). При цьому варто нагадати, що у своєму «Слові про закон і благодать» Іларіон звертався до князя Володимира: «Честная главо» .

Як би там не було, автора «Сказання. « навряд чи можна назвати майстерним та послідовним у створенні образної системи. Порівнюючи Костянтина Острозького зі славним «гетманом» Александра Македонського Антіохом, він паралельно знаходить у ньому риси («мужества крепость») повержено- го Александрового недруга – «великого царя индийского Пора, котрому ж многи цари и князи противни быти не могоша». Водночас йому приписується «мужества храбрость» володаря Вірменії Тиґрана II Великого, котрий воював з Антіохом ХІІІ: «И тако мужства ти храбрость подобна Тигранису, царю арменскому, о котром же премудрый философ Фролос от Ливия пишеть: при- шедши Тигранис, царь арменский, и сьсеклъся съ Антиохом и измог войско єго и самого из града выгнал, Антиоху бьжавшу пред ним в Перскую сторону».

При цьому, як бачимо, автор «Сказання... « посилається на «Фролоса», під яким слід розуміти римського історика Луція Аннея Флора, укладача компен- діуму праць Тита Лівія під назвою «Епітоми» . Насправді, однак, наш книжник не був знайомий із цим твором: дану звістку він почерпнув з 8-ї книги «Хроніки» Іоанна Малали, дещо її видозмінивши й скоротивши: «С славою възвратися Скипион в Рим, якоже премудрыи Флорос спамятова от Лувия премудраго книг [. ] Тигранис некто именем, царь армениск, пришед, сечеся с Антиохом великым сечем. И одоле Антиоху Тигранис, прия Антиохию, град великыи, и царство их все взя, еже име. Бежавшу сему царю Антиоху в Прьскою страну» .

Зауважена нами паралель ніколи не відзначалася фахівцями, котрі помічали в тексті «Сказання. « хіба що зіставлення Костянтина Острозького з персонажами «Александрії». Це уподібнення підштовхнуло М. Грушевського до висновку, що в даному творі «мотиви сучасної рицарської повісти» переважають