«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела

Так своею верною послугою господарю своему, великому королю Жикгимонту радость вчинил: напръвеи церкви божьи христианьскии и многых мужеи и жон от их насилованья оборонил. Зде исполнилося слово святого отца Ефрема: «Силныи изнеможе, а здоровыи разболелся, а радовавыися въсплакал, а дръжаи погубил». Мне ся грешному видить: ныне все то ся стало великому князю Василю московскому. Помянем слово пророка Исаия, сына Амосова, што пророчьствовал о последних днех, провидев духом святым, так рече: «За умножение злобы людеи и многыи их неправды пролиется кров их, яко вода силна, хоробрыи и гръдыи от мечов падуть, один ратныи справедливыи погонить несправедливых 100, а от ста побегнета 1000, и плоть их будет на снедь зверем и птицам, и кости их на позор всякому животну». Ныне тым пророчьством подарил Бог князя Костянтина Ивановича, навышшего гетмана литовского, што его справою и зряжением воиска плъков и его смелого сердца и рукы сягненьем люди московского побили, и тых збитых плоти звери и птици ядять, по земли кости волочачи, а стопленых водами рыбы клюють.

[Маргіналія: Се похвалу гетману] О пречестнаа мудраа главо, како тя нареку и похвалю? Коротъкостию языка моего и художством ума моего не могу ся домыслити, кую славу и честь въздати твоего справлению делу. Мужства твоего крепость равна есть великому царю индиискому Пору, которому же многии цари и князи противнии быти не могоша, его же делу и чести. Обличность твоего велможства показуеть тя, как же ныне милостию божьею и теж щастьем великославного господаря Жикгимонта, короля и великого князя, таковому силному пану, великому князю московскому отпор вчинили есте своих рук делом и з храбрыми рыцери оными вдатными витязи, с князи и с паны и з дворяны господарьскыми Великого княжства Литовского и Руского, и с пособию великославных и шляхотных рыцереи вдатных панов поляков посполите, с всими твоими добрыми помочникы и верными, яко одны. От добрых вои свое мужство показали есте, и многыи замкы столечныи и места славныи Великого княжства Литовского и Руского привпокоили есте, за штож ты, великославныи гетмане, от господаря твоего великое и высокое чести достоин еси. Прировнани есте великым, храбрым рыцерем славнаго града Родоса, которыи иж своим мужством многии замки христианьскии от поганьских рук впокоины чинять. Вашего мужства отпором таковому силному пану тое ж славы и чести сподобился есте. Тою вашею послугою господарю твоему, великому королю Жикгимонту радость вчинил еси.

За таковыи вчинок не толко здешних великых столечных городов на них седети достоин еси, але и самого божьяго града Иерусалима достоин еси владети. Мужства твоего крепость от востока до запада слышати будет; не токмо единому собе, але и всему княжеству Литовскому тую славу и высокость мужства вчинил еси. Еще ти приложу смелости и храбрость: уподобился еси сыну Ровоавову Авию, што воевал на десять колен Израилев и въбил з них силных людеи за един день пятьсот тисячь; его же делу и ты наследник явися, москвич избиваа не в целыи день, але во дни 3 годины на осмъдесят тисяч побил. И тако мужства ти храбрость подобна Тигранису, царю арменскому, о котором же премудрыи философ Фролос от Ливия пишеть: «Пришедши Тигранис, царь арменскии, и сьсеклъся с Антиохом и измог воиско его, и самого из града выгнал, Антиоху же бежавшу пред ним в Перскую сторону». Тако и ты, честная и велеумнаа главо, сътвори сечу з великым князем Васильем московским и побил воиско людеи его и самого выгнал з града Смоленска. Великому ж князю Василю пред тобою бежавшу у Московскую сторону у свои восточныи грады, и после себе и владыку смоленского Варсонофия звел с Смоленска на Москву. Князю ж Костянтину бывши под Смоленьском и от Смоленска възвратившуся; и взял грады тыи, которыи вже служили великому князю московъскому: Мьстиславль, Кричев, Дубровну и повеле им по пръвому служити к Великому княжству Литовскому. А сам поиде в Литовскую землю к господарю своему, великому королю Жикгимонту. Король же, услышавши приеханье его и всих вои своих, литовских и рускых вдатных витязеи, принял их з великою честию у своем столечном граде Вилни декабря 3 день на святого пророка Софония.

Великославному господарю королю Жикгимонту Казимировичу буди честь и слава на векы, победившему недруга своего великого князя Василиа московского. А гетману его, вдатному князю Костянтину Ивановичу Острозскому даи боже здоровье и щастье вперед лепшее, как ныне; побил силу великую московскую, абы так побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.

№2

Воєнні кампанії

Костянтина Острозького у живописних і літературних творах першої третини XVI ст.

Аналізуючи літописне «Сказання... «, присвячене Оршанській перемозі, не можна уникнути зауваг про її візуальні репрезентації. Загальновідомою у середовищі фахівців є картина із зображенням цієї події, котра зберігається нині у Варшаві й уважаєть- ся хронологічно першим твором польського батального живопису. На жаль, невідомо, хто був її замовником та автором. Останній, вочевидь, надихався «Битвою Александра Македонського з Дарієм при Іссі» пензля Альбрехта Альтдорфера з Мюнхенської пінакотеки .

Утім «Битва під Оршею» не була першим живописним увічненням звитяги князя Острозького. Збереглась інформація про те, що після погрому татар під Вишнівцем (1512 р.) зображення цієї «вікторії» з ініціативи підканцлера Кшиштофа Шидловецького з’явилося у краківському костелі Св. Франциска. Це був стінопис у внутрішній ґалереї собору, який згодом бачили Ст. Сарницький і Б. Папроцький. Цікаво, що в підпису до фрески призвідником перемоги було названо саме підканцлера, який насправді не мав до неї жодного стосунку . Біограф останнього – Є. Кешковський – припустив вплив цієї батальної сцени на ґравюру, уміщену на титульному аркуші «Трактату про дві Сарматії» Матвія Меховського у виданні 1521 р. Є й інша думка – про її зв’язок із зображенням Вишнівецької битви у «Хроніці» М. Бєльського (1564 р.)  . Збереглася й «епістолія» з описом битви, адресована тому-таки К. Шидловецькому Анджеєм Кжицьким . Він є також автором латино- мовної поетичної «Похвали» Сиґізмундові І з приводу цієї перемоги, надрукованої 1512 р. у Кракові Галлером . Залишається тільки дивуватись, яким чином із волі В. Ульяновського цей придворний гуманіст перетворився на «Анджея Кжичецького», а його твір – на розлогу поему невідомого авторства «Про вибиття татар перекоп- ських під Вишнівцем року 1512-го», створену, як зауважує сам В. Ульяновський, під впливом хронік Б. Ваповського та М. Бєльського, тобто «далеко після цієї події» .

Ще одна знаменита битва, Ольшаницька (1527 р.), також здобулася на увагу майстрів пера й пензля. У прозі її увічнив Й. Децій, видрукувавши того ж таки року реляцію про цю «велику битву та перемогу». Із неї можна дізнатися, як князь Костянтин Острозький із кількома князями-волинцями, пан Альбрехт Ґаштольд і «пан Юрій Радзивілл, каштелян троцький [... ] та інша шляхта і лицарі попрацювали всі для польської королівської величності у Великому князівстві Литовському і її народу» .

Згодом постав і живописний образ цієї кампанії – власне, лише завдяки тому, що в ній брав участь Юрій Радзивілл, чий рід дбав про фамільну славу. Не дивно, що й у цьому випадку акценти в інтерпретації події було суттєво зміщено. Про це дає змогу судити нещодавно віднайдений у Кобленці інвентар Несвізького замку 1834 р. з описом 25 історичних картин, 13 з яких відображали історію роду Радзивіллів. Зокрема діянням Юрія присвячено 3 полотна, які представляли битву на Ольшаниці, здобуття

Стародуба (1535 р.) й поразку, завдану магістрові Альберту в 1520 р. 67 Опис першої з перелічених картин такий: «Єжи Радзивілл, що зветься Переможцем, каштелян троць- кий, під проводом Костянтина І князя Острозького раптовим нападом 24 000 татар і турків вибив під корінь і самого Ібрагіма Башу Перхор з його синами вбив, і 40 000 християн від неволі татарської врятував у 1527 р. «.

Вочевидь саме це полотно серед інших варшавський Музей Війська польського придбав на аукціоні в 1993 р. На жаль, раритетність каталогу, в якому репродуковано картину68, не дає змоги судити про її художню та історичну цінність. Тож залишається чекати, коли свою думку з цього приводу оприлюднять польські фахівці.

 

Баженова О. Радзивилловский Несвиж. – Минск, 2007. – С. 123-124.

Krakowski Antykwariat Naukowy: 82 Aukcja Antykwaryczna: Katalog. – Krakow, 1993. – S. 39.