Складові демографічної ситуації України та їх використання

Запорізька

1458, 2 471, 0 76 24 76 24

Івано-Франківська

593, 0 816, 8 42 58 42 58

Київська

1053, 5 774, 4 58 42 54 46

Кіровоградська

682, 0 451, 1 60 40 60 40

Луганська

2190, 8 355, 4 86 14 86 14

Львівська

1558, 7 1067, 8 59 41 59 41

Миколаївська

838, 8 425, 9 66 34 66 34

Одеська

1624, 6 844, 4 66 34 66 34

Полтавська

956, 8 673, 3 59 41 57 43

Рівненська

549, 7 623, 6 47 53 45 55

Сумська

842, 9 456, 8 65 35 62 38

Тернопільська

485, 6 656, 8 43 57 41 59

Харківська

2288, 7 625, 5 79 21 79 21

Херсонська

706, 2 468, 9 60 40 61 39

Хмельницька

729, 6 701, 2 51 49 47 53

Черкаська

753, 6 649, 3 54 46 53 47

Чернівецька

373, 5 549, 3 40 60 42 58

Чернігівська

727, 2 518, 1 58 42 53 47

м. Київ 2611, 3 - 100 - 100 -

м. Севастопольх

358, 1 21, 4 94 6 95 5

 *Складено за матеріалами Укрстатистики

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3, 5 млн. чол., або 11, 4%. За цей період зросла і питома вага міського населення – з 60, 8% в 1979 р. до 67, 8% – в 2011 р. [ 4 ].

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності – від 38, 5% в Закарпатській області до 90, 1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Так, протягом останніх десятиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979-1989 рр. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994-1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1, 4 млн. чоловік. [ ДОДАТОК Б, Д]

На 1 січня 2013р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста. В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік. Сільське населення України становило на початок 2011 р. 16124, 0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка – це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду. Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистичних даних за значний період часу дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію – постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України [ 9 ].

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979-1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

Значний інтерес викликає групування міст республіки за генетико-функціональною ознакою. В Україні можна виділити чотири типи міст:

1. Міста, що виникли на інтенсивних транспортних шляхах та їх перетинах: річкових (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси та ін.), морських (Одеса, Миколаїв, Севастополь, Маріуполь та ін.), сухопутних – особливо на межах різних природних зон, між якими здійснювався і здійснюється інтенсивний торговельний обмін (Стрий, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачеве, Луцьк, Рівне, Житомир, Конотоп, Ніжин та ін.) ; роль та значення цих міст постійно змінюються.