Складові демографічної ситуації України та їх використання

 

 

Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.

Результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації [16]. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

Сучасні процеси глобалізації обумовлюють неоціненну значущість людського та інтелектуального потенціалу кожної нації як особливого ресурсу країни та держави. Головне багатство України – це її люди, демографічний генофонд, інтелект нації, які є вирішальними чинниками суспільного прогресу. Будь-яка втрата людських ресурсів України є не тільки внутрішньополітичною, але і геополітичною проблемою. Такі втрати дестабілізують та послабляють країну, загрожують її національній безпеці [ 11 ].

Тому головною функцією української держави є розвиток людських ресурсів шляхом приоритетного інвестування та створення сприятливих умов функціонування сім'ї, систем освіти, науки, охорони здоров'я. Тоді людський потенціал стає невичерпним, а темпи суспільного прогресу прискорюються.

Будь-які успіхи у фінансово-економічній сфері не можуть бути еквівалентом людських ресурсів, тому що, в принципі, неможливо спочатку забезпечити економічне зростання, а потім вирішувати соціальні проблеми.

Найбільша потреба відчувається саме в об’єктивних оцінках проблем відтворення населення та територіальному диференціюванні зазначених процесів, а також у дослідженні співвідношень загальнодержавних та регіональних чинників їх погіршення. Важливим у цьому контексті є власне принципи регіонального підходу до вивчення комплексу взаємопов’язаних складових умов життя людей.

Взаємозв’язок і взаємозумовленість різних типів відтворення чисельності населення в межах певних територій створюють внутрішньо єдиний спосіб життя спільнот людей даного територіального утворення. Розвиток останнього залежить від природного та міграційного руху населення, що у свою чергу є наслідком соціально-економічного розвитку, відтворення матеріальної бази як основи політичної, економічної, трудової, соціальної та інших діяльностей. Зі зміною процесів відтворення змінюються також його просторові форми. Динамічність – об’єктивна якість демографії населення [17].

Головне завдання дослідження демографічних процесів – вивчити закономірності, динаміку, виявити однотипні територіальні утворення і відновити можливість здійснити демографічну політику на регіональному та державному рівнях. Головними чинниками відтворення населення та трудових ресурсів вважаються стани природного та виробничого середовища, рівень споживання та пов’язаний з ним спосіб життя. Отже, на відтворення населення та трудових ресурсів впливає все навколишнє середовище, тобто і природні, і соціальні, і економічні його компоненти. Залежно від конкретного змісту ці чинники мають як позитивний, так негативний вплив, зокрема, на природний, міграційний, соціальний рух населення, здоров’я людей, тобто на кількісні та якісні показники відтворювальної діяльності людей.

Населення є одним із головних індикаторів соціально-економічного, екологічного розвитку держави та її регіонів. Кризові явища та процеси в суспільстві – його економіці, екології, політиці спричинили кризову ситуацію у відтворенні чисельності населення як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях

Соціально-демографічні дослідження територіальних відмінностей життєдіяльності населення тісно пов’язані з економічними, соціальними, політичними, екологічними та іншими суспільними й природними процесами розвитку регіонів.

Динаміка чисельності й склад трудових ресурсів регіону за статтю й віком в основному визначаються природним рухом населення. В результаті розширеного відтворення населення (перевищення народжуваності над смертністю) чисельність трудових ресурсів збільшується. Зворотна тенденція демографічного розвитку – звужене відтворення – призводить до зменшення чисельності трудових ресурсів. В окремих регіонах на динаміку чисельності трудових ресурсів помітно впливає міграція населення [ 6 ].

Демографічна криза в Україні повинна викликати відповідні зміни у ставленні влади та системи управління до суспільної проблематики. Зрозуміло, що тільки зростаюча національна економіка, яка спрямована на задоволення потреб суспільства та внутрішнього ринку, здатна забезпечити розвиток країни у режимі складного відтворення продуктивних сил, посилити її геополітичну силу, зміцнити внутрішню стабільність. Зараз існує реальна можливість створення умов безпечного розвитку нації на засадах швидкого відновлення національної економіки з темпами 6-7% в рік.

Але, якщо політична еліта України буде і надалі вважати, що вирішення проблем рівня життя, охорони здоров'я, освіти, науки, безпеки населення можливе тільки у зв'язку з розв'язанням власних економічних та політичних проблем, здійснення ефективної демографічної політики в країні неможливо.

До речі, термін «демографічна політика» в економічно розвинутих країнах застосовують, коли мова йде про країни, де потрібно обмежувати народжуваність. В Європі є сімейна політика, як невід'ємна складова частина соціальної політики.

Потрібно розглянути перелік заходів