Словозмінна категорія часу

Подібний погляд відбився в роботах лінгвістів подальших поколінь. У своєму дослідженні «Структура українського дієслова» В. М. Русанівський об'єднав такі дієслова в «групу односпрямованості / різноспрямованості дії» [19, c. 231].

На думку І. Р. Вихованця, три різновиди значення ознаки «співвіднесеність з моментом мовлення» [5, с. 250] як обов'язкові й регулярні для дієслівних особових форм з об'єктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії. Кожне із трьох часових значень, крім значення теперішнього часу, виражається у двох видових формах: недоконаного й доконаного виду.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні шляхів утворення різночасових форм в українській мові.

Основні завдання дослідження:

з'ясувати особливості часової категорії;

визначити засоби утворення і функціонування форм теперішнього часу;

проаналізувати синтетичні та аналітичні форми майбутнього часу;

виявити особливості функціонування форм минулого часу в українській мові.

Предмет дослідження – словозмінна категорія часу. Об'єкт дослідження – особливості творення словозмінних категорій часу дієслів.

Методи дослідження. Дослідження форм теперішнього, майбутнього та минулого часу здійснювалось методом діахронічного спостереження, аналізу та опису мовних явищ.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів для подальшого наукового вивчення словозмінної категорії часу, словотвірних засобів української мови.

Структура роботи зумовлена темою та метою і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

Категорія часу як одна з основних категорій, що відображає найбільш важливу сторону людського буття, була і залишається об'єктом пильної уваги дослідників різних галузей знань: логіки, психології, літературознавства, мовознавства та ін. Багатогранність та багатоаспектність проблеми часу з точки зору лінгвістичної науки передбачає безліч підходів і рішень, оскільки вивчення граматичної категорії часу – це вивчення усіх засобів мови (морфологічних, синтаксичних, лексичних, стилістичних, експресивних).

Явище часу має філософське і лінгвістичне тлумачення. «Основними формами всякого буття є простір і час, поза якими воно неможливе. Реальний світ – це рухома матерія, яка може рухатися лише у просторі й часі» [26, с. 61]. Отже, у філософському розумінні час є однією з форм існування реального світу. Це реальний, об'єктивний час, що вимірюється такими одиницями, як секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття, тисячоліття, ера.

У лінгвістичному розумінні час є відображенням у мові (лінгвалізацією) реального, об'єктивно існуючого часу. Це граматичний час. Він виражається словами, словосполученнями, реченнями, дієслівними формами: вчора, сьогодні, завтра; колишні мрії, нинішні звичаї, прийдешнє покоління; Коли зійде сонце, швидко висохне роса; співав, співає, заспіває. Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності (лат. temporalis – часовий, temporalitas – обмеженість у часі), яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру – відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

Категорія часу – відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, стану, про які йдеться в реченні.

Ця темпоральна характеристика здійснюється шляхом «протиставлення одна одній часових дієслівних форм, які вказують на одночасний, попередній і наступний перебіг дії у відношенні до моменту повідомлення або іншої дії. Залежно від цього розрізняють грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часів» [3, с. 13].

В українській мові наявне й позачасове вживання дієслівних форм. До них належать слова бац, скік, кусь, хвать, гам, клац, кап, мах, сіп, смик, тьох, брик, фирк, ах, ох, тяп, ляп, штовх, грюк, шмиг, хлюп, кліп, сьорб, хлип, бах, стук, штрик і под.

М. Жовтобрюх називає їх «дієслівними вигуками із граматичним значенням раптової дії минулого часу» [12, с. 287]. В. Русанівський такі слова «відносить до дієслівних предикативних форм, які співвідносяться не з моментом мовлення, а з якимись відрізками часу в минулому, теперішньому і майбутньому, а тому не мають граматичної категорії часу» [19, с. 296]. О. Тихонов називає їх «особливими формами минулого часу, які перебувають на периферії часової системи і вказують на дію в минулому» [10, с. 108]. Справді, ці слова вказують на дію в минулому, тобто мають категоріальне значення процесуальної дії і перебувають на периферії часової системи із слабко вираженим відношенням до моменту мовлення.

 

 

Грамема минулого часу називає час дії, який протікає до моменту мовлення про неї або до початку протікання іншої дії: записав; Сідав обідати після того, як мив руки. Грамема теперішнього часу називає час дії, яка збігається з моментом мовлення про неї або з часом протікання іншої дії: пишу; Усміхається тоді, коли бачить усмішку дитини. Грамема майбутнього часу називає час дії, яка відбудеться після повідомлення про неї або після завершення іншої дії: писатиму: Посміхнуся тоді, коли посміхнешся ти.

Розрізняють час абсолютний і відносний. Час дієслова, що вказує на відношення до моменту мовлення, називається абсолютним, а форми