Словозмінна категорія часу

Отже, категорія часу є граматичним засобом вираження відношення дії до моменту повідомлення про неї або до іншої дії, відрізняючись тим самим від інших дієслівних категорій, і диференціальною ознакою, яка протиставляє дієслово всім іншим частинам мови.

 

 

Одночасні з моментом мовлення дії або стани поділяються на такі, що відбувалися до моменту мовлення, і такі, що відбуваються (відбуватимуться) після моменту мовлення. Три різновиди значення ознаки «співвіднесеність з моментом мовлення» як обов'язкові й регулярні для дієслівних особових форм з об'єктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії.

Саме формування категорії виду, яке розпочалося у праслов'янський період розвитку української мови, вплинуло на подальше формування форм теперішнього, минулого та майбутнього часу. В сучасній українській мові розрізняють два типи вживання форм теперішнього часу: власне теперішній (актуальний теперішній) і невласне теперішній (неактуальний теперішній). Крім цього, теперішній час може мати і переносне значення, при якому він вживається в значенні майбутнього і минулого часів. Теперішній час у значенні майбутнього супроводжується часовими детермінативами (лексичними елементами з часовим значенням), які вказують, що дія відбуватиметься після мовлення.

Головне значення минулого часу доконаного виду – означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення. Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на результат як внутрішнє обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії і підкреслює, що цей результат як завершена дія був актуальним (важливим, значущим) лише в минулому, а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів. Дія себе повністю вичерпала до моменту мовлення. Форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду.

Форми дієслів майбутнього часу доконаного виду мають ті самі особові закінчення, що й теперішній час. Це – проста форма майбутнього часу. Але теперішній час твориться від дієслів недоконаного виду, а проста форма майбутнього часу – від дієслів доконаного виду. Майбутнє доконаного виду вказує на закінченість дії та досягнення результату (перебіг дії залишається в стороні). Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми: складну і складену. Майбутнє недоконаного виду вказує на здійснення дії в майбутньому та на її тривалість, розтягненість на невідомий термін. Складна форма твориться додаванням до інфінітива відмінюваного дієслова особових закінчень, складена форма майбутнього часу утворюється поєднанням інфінітива відмінюваного дієслова й особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми). Такі засоби утворення майбутнього часу відносять до граматичних.

В українській мові можливе вираження майбутніх дій також за допомогою лексичних та лексико-граматичних засобів. До лексико-граматичних засобів відносять використання теперішнього часу, зазвичай з дієсловами руху з відтінком категоричності, повної впевненості в настанні такої дії. Такий теперішній час змальовує дії, що передбачаються, і переносить слухача в майбутнє, і показує їх такими, що вже відбуваються.

Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності, яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру – відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

 

 

Баранник Д. Х. Мова права як окремий функціональний стиль // Мовознавство. – 2003. – № 6. – С. 8-17.

Бондар О. І. Лінгвістична категорія часу як відображення реального часу / О. І. Бондар // Мовознавство. – 1986. – № 2. – С. 41 – 45.

Бондар О. І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові (Функціонально-ономасіологічний аспект) : Автореф. дис. … д-ра філол. наук. -К., 1998. – 32 с.

Бондарко А. В. Вид и время русского глагола. – М. : Просвещение, 1971. – 239с.

Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с.

Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К. : Наук. думка, 1988. – С. 79−82, 23-30.

Городенська К. Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу // Мовознавство. − 1997. − № 1. − С. 39−42.

Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфонологія. – K., 1999. – С. 126.

Грищенко А. П. О. Н. Синявський: місце в історії українського мовознавства / А. П. Грищенко // Українська мова. – 2005. – № 4. – С. 22 – 62.

Дорошенко С. І. Граматична стилістика української мови. – К. : Рад. шк., 1985. – 200 с.

Єрмоленко С. С. До питання про системну зумовленість переносних значень морфологічних категорій// Мовознавство. – 1981. – №6. – С. 23-29.

Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Частина І. – К. : Рад. шк., 1965. – 423 с.

Загнітко А. П. Дієслівні категорії в синтагматиці та парадигматиці. − К. : НВК ВО, 1990. − 132 с.

Наконечна Л. Б. Семантико-функціональна транспозиція часових форм дієслова в полі предикативних структурах сучасної української мови: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 2008. – 20с.

Марчило Л. М. З історії складних форм майбутнього часу в українській мові // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. – К. : УДПУ, 1997. – С. 20-26.

Михальчук И. П. К вопросу о функционировании категории времени в официально-деловом стиле // Вісник Харківського університету. − № 327. − Х. : Вища шк., 1988. − С. 26−31.

Попович Н. Г. Реалізація категорії часу та виду нетермінологічних одиниць у науковому тексті. // Система і структура східнослов'янських мов. – К. : Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова, 1999. − С. 54−61.

Русанівський В. М. Дієслово – рух, дія, образ. – К. : Рад. школа, 1977.

Русанівський В. М. Структура українського дієслова. – К. : Наук. думка, 1971.

Синявський О. Н. Норми української літературної мови / О. Н. Синявський. – К., 1931. – 367 с.

Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. – К. : Основи, 1998. – 324 с.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / І. К. Білодід. – К. : Наук. думка, 1969. − 582 с.

Сучасна українська літературна мова. / М. Я. Плющ. – К. : Вища шк., 2000. – 365 с.

Тараненко А. А. Языковая семантика в еѐ динамических аспектах. – К. : Наук. думка, 1989. – 256с.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови – Київ: Наукова думка, 2007. – 288 с.

Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичної категорії часу в сучасній українській мові. – К. : УМК ВО, 1988. – С. 61-69.

Шевчук О. С., Юхименко О. В. Образно-експресивне вживання часових форм дієслова в українській мові // Українська мова. Теорія і практика. – К. : НМК ВО, 1993. – С. 106-117.