+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
45
Мова:
Українська
ланки господарських управлінців на такі плани виявилась неоднозначною. Розуміючи, що ці плани надто перебільшені і з господарств доведеться в майбутньому вилучати увесь зібраний урожай, деякі голови колгоспів та представники районних партійних і радянських органів намагалися знизити видову оцінку2. Вже у ході жнив з’ясувалося, що план, навіть за зменшеними прогнозами щодо врожаю голів колгоспів і районного керівництва, виконати буде неможливо. Таким чином почалася справжня «битва за врожай», де по один бік «фронту» були вищі посадові особи республіки та армія сумлінних виконавців їх наказів, а з іншого – мільйони голодних селян, що стали заручниками політики ВКП (б). У цій кризовій ситуації вкотре за роки існування радянського державного устрою змінюються життєві орієнтири, система мислення, настрої людей, що, в свою чергу, позначилося на свідомості населення, пріоритетах у поведінці та його взаємодії з владою.
Перш за все перед владою постала проблема «тихого опору» голів колгоспів та управлінців районного рівня, від яких залежало, наскільки швидко і як буде виконуватись план хлібоздачі. Виявилось, що сумлінність низових працівників була далеко не такою, якою її хотіли бачити в ЦК КП (б) У та Раді Міністрів УРСР. Більшість з них, звичайно, з ентузіазмом намагалися виконувати спущені з гори плани, деякі, використовуючи своє службове становище, займалися крадіжками зерна для власного збагачення, але були й такі, які в масовому порядку почали приховувати частину зерна від хлібозаготівель, хоча усвідомлювали небезпеку, яка їм загрожувала, оскільки знали і переконувались на прикладі інших, що в разі виявлення подібних фактів численними уповноваженими та перевіряючими вони будуть засуджені за пунктами 7 і 14 статті 58 як «шкідники і саботажники»3.
Для того, щоб зберегти хоч якусь кількість врожаю, в колгоспах ховали зерно на горищах, змішували з відходами, зволікали з його обмолотом і здачею на заготівельні пункти, складали «кулацькі» хлібофуражні баланси4. Серед найпоширеніших методів приховування зерна практикувалось його засипання в насіннєві фонди господарств5. Також голови ряду колгоспів, незважаючи на урядову заборону до повного розрахування з державою використовувати на свої внутрішні потреби більше 15% від кількості зданого зерна, витрачали все ж значну його кількість на оплату трудоднів, організацію громадського харчування під час збиральної кампанії навіть ще до вивозу врожаю на заготівельні пункти. При цьому деякі керівники районного рівня, знаючи про існуючу тенденцію й усвідомлюючи неможливість виконання хлібозаготівельних планів, не вживали санкцій до голів колгоспів, а інколи навіть видавали накази, щоб загальмувати здавання зерна державі6.
На кінець вересня, який вважався вирішальним у проведенні хбілозаготівлі, влада обвинувачувала керівників окремих партійних і радянських організацій Кіровоградської, Чернігівської, Сталінської, Одеської, Херсонської, Чернівецької, Київської, Дніпропетровської, Запорізької, Вінницької областей у тому, що вони «перебували у полоні відсталих настроїв, ліберально ставилися до порушників державної дисципліни в справі хлібопостачання, не відчували відповідальності перед партією й державою за хід хлібоздачі... «. Подібні звинувачення продовжували лунати і в жовтні, і в листопаді 1946 р., незважаючи на те, що все частіше до центральної влади УРСР надходили офіційні листи та звіти від управлінців як районного, так і обласного рівня про надзвичайно важке матеріальне становище населення, голод, захворюваність на дистрофію й прохання надати продовольчої допомоги.
Опір свідомої частини голів колгоспів надто жорсткій хлібозаготівельній кампанії, попри звинувачення органів суду і прокуратури в ігноруванні подібних «злочинних дій», активно придушувався7. Відповідно до інформації прокурора УРСР Р. Руденка в 1946 р. та першому кварталі 1947 р. в Україні судовими органами за ініціативи головне районних прокуратур, виконкомів, комітетів КП (б) У, уповноважених Міністерства заготівель СРСР, місцевих газет була розглянута 1681 справа про злочини голів колгоспів. З цієї кількості справ впродовж вересня-жовтня 1946 р., тобто в розпал кампанії із заготівлі зерна, в Прокуратуру УРСР поступило й було перевірено нею 1325 справ – 79%. Засуджено за ними до різних термінів і видів покарання – 1312 голів (99, 1%). Найбільше випадків притягнення голів колгоспів до кримінальної відповідальності було в Чернігівській, Полтавській, Сталінській, Київській, Кам’янець-Подільській, Ворошиловградській, Одеській областях (65%) 8.
Потрібно відмітити, що більшість засуджених голів колгоспів працювали на своїх посадах лише впродовж одного-двох років, причому 70, 4% з них (934 особи) були учасниками й інвалідами Вітчизняної війни. До того ж кожен четвертий з засуджених (27, 2%) був членом ВКП (б) 9.
У жодній з постанов – ні союзних, ні республіканських, які стосувались хлібозаготівельної кампанії, жодним чином не згадувались і не брались до уваги продовольчі труднощі населення, хоча вони існували вже задовго до жнив і влада про них знала. Ще навесні 1946 р. мешканці села почали потерпати від голоду, оскільки на вироблені трудодні майже не отримували зерна. Усвідомлюючи та розуміючи причини й небезпечні наслідки своєї скрути й біди, селяни писали листи з проханням про хоч якусь допомогу, зокрема, до родичів, що служили в армії. Повідомлялося про примусову позику державі, відбирання продуктів, худоби, речей, масове опухання і смертність від голоду. Ситуація порівнювалась із 1933 р. Люди волали від безвихіддя: «... Дорогой муж... мы скоро подохнем с голода. Приезжай и забери нас отсюда, ибо я не имею надежды, что переживу эту весну. я и дети имеем только на тебя надежду, что ты вырвешь нас из этого пекла. « (Кам’янець-Подільська область)