Соціально – психологічні умови формування еколого-економічної культури підприємця

Для реалізації завдань дослідження були використані такі методи: теоретичний аналіз концепцій становлення екологічної свідомості, анкетування, психодіагностичні методики, зокрема, методика незавершених речень екологічного спрямування, тест екоціннісних диспозицій (В.О. Скребець), формуючий експеримент та методи кількісної обробки даних. 

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше визначено психологічний зміст поняття еколого-економічної культури підприємницької діяльності; обґрунтовано, що еколого-економічна культура підприємницької діяльності проявляється у формах вільного екологічно спрямованого волевиявлення підприємця, на протилежність діям, що відбуваються під тиском чинників соціального примусу; показано, що провідними умовами формування еколого-економічної культури є наповненість економічної свідомості підприємця екологічним змістом та особистісне прийняття екологічних цінностей суб’єктами економічної діяльності. 

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті сутності, структури і особливостей еколого-економічної культури; у встановленні чинників, від яких залежить ступінь розвитку еколого-економічної культури; в обґрунтуванні значення та ролі еколого-економічної культури у процесі розвитку свідомого підприємництва; визначенні рівнів сформованості екологічної культури; у з’ясуванні соціально-психологічних умов формування еколого-економічної культури.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані при прийнятті управлінських рішень щодо напрямків розвитку підприємницької діяльності в регіоні; запропонований методичний комплекс дає можливість здійснювати психологічну діагностику рівня розвитку еколого-економічної культури підприємця; розроблено програму формування еколого-економічної культури. Отримані матеріали можуть бути використані у практичній роботі при підготовці майбутніх підприємців як основа навчального спецкурсу. 

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень доповідалися та обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: „Сучасні проблеми екологічної психології” (Київ, 2003, 2005), „Проблеми і перспективи культурологічної особистісно-орієнтованої освіти” (Кривий Ріг, 2003.) Основні положення та результати дослідження повідомлялись та обговорювались на засіданнях лабораторії екологічної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, на засіданнях методичних семінарів Вінницького фінансово-економічного університету.

Зміст і результати дослідження викладено у 7 публікаціях, з них 6 – у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлюється логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст дисертації викладено на 191 сторінці. У роботі містяться 2 графіки, 2 рисунки, 27 таблиць та 5 додатків.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність та рівень дослідженості обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання роботи, методи дослідження; розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію та структуру роботи. 

У першому розділі „Екологічні проблеми сучасного виробництва та роль соціально-психологічних факторів у їх вирішенні” здійснено аналіз процесу взаємодії в системі „людина – виробництво – природа”. Висвітлено теоретичні засади впливу людини на предметну складову та процеси природи та встановлено головні чинники, що істотно впливають на екологічний стан території України.

У дослідженні особливу увагу приділено цілеспрямованій екологізації виробництва, яка передбачає систему організаційних заходів та інноваційних процесів, спрямованих на реструктуризацію сфери виробництва і споживчого попиту, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності та її соціальної спрямованості (В.Я. Гельман, Р. Парсон, Б.Б. Прохоров, А.В. Толстоухов, М.І. Хилько). Тобто, зроблено акцент на тому, що економічні й соціальні аспекти екологізації виробництва мають бути взаємопов’язані. Вказано, що стратегічно виважена, науково обґрунтована екологічна державна політика має сприяти свідомій та планомірній діяльності суспільства, спрямованій на формування довкілля, якість якого не суперечила б соціально-біологічним потребам індивідів і забезпечувала можливості їхнього розвитку. Така політика має вагоме значення в екологізації суспільного виробництва. Встановлено, що найбільш впливовими факторами екологічної регуляції діяльності є стан морального здоров’я, свідомості, відповідальність і компетентність людей, причетних до сфери виробництва. 

Вивчення сучасного стану екологічної свідомості дозволило зафіксувати низку нових тенденцій її дослідження, зокрема, різні підходи щодо визначення її змісту (С.Д. Дерябо, В.А. Ясвіна, М.М. Кисельова, В.Л. Деркача, А.М. Льовочкіної); виокремлення й систематизацію основних структурних компонентів екологічної свідомості (Г. Акопов, О. Чердимова); визначення основних типів екологічної свідомості (І. Кряж, А.М. Льовочкіна, О.В. Рудоміно-Дусятська, Ю.М. Швалб).

Екологічна свідомість має бути однією з важливих складових і детермінант масової свідомості. Вона повинна сприяти корекції сучасного способу життя людей, зокрема екологічному розвитку виробництва та розвитку стосунків людини з довкіллям загалом, з метою гарантування екологічно безпечних умов існування та розвитку суспільства. В цьому відношенні поняття „екологічна свідомість” повинно бути доповнене новим поняттям, а саме „еколого-економічна культура”. 

У загальному розумінні еколого-економічна культура є складним соціально-духовним утворенням суспільства, що включає в себе сукупність засобів та механізмів діяльності, спрямованих на регуляцію системи економічних відносин. Еколого-економічна культура як частина загальнолюдської культури має сприяти реалізації соціально-духовної діяльності суспільства, й тому її необхідно спрямувати на побудову соціально значимої системи взаємовідносин суспільства та довкілля. Вона має включати необхідні еколого-економічні знання, сукупність навичок їх застосування, а також готовність до розробки та впровадження нових технологій. Еколого-економічна культура як специфічно людський феномен адаптації в біосфері водночас має бути головним засобом регуляції відносин людини і біосфери, дедалі потужнішим чинником самоорганізації та розвитку людини у ставленні до біосфери.

Структура еколого-економічної культури включає: екологічні знання, екологічне цілепокладання (екологічне самоусвідомлення, екологічну оцінку, екологічне планування, екологічне програмування), екологічне ставлення та екологічну поведінку.

Основною складовою еколого-економічної культури є екологічні цінності та