Соціологія трудового колективу

Відчутну роль у житті первинного колективу відіграють також референтні групи, тобто мікрогрупи співробітників, норми, установки і орієнтації яких приймаються іншими індивідами за еталон, стають для них мотивами поведінки. Не менше позначається на життєдіяльності колективу діяльність так званих неформальних лідерів–найавторитетніших членів колективу. Вони повніше за інших виражають групові цінності та норми поведінки, сприяють досягненню спільних цілей завдяки відповідним особистісним рисам.

Принципове значення в життєдіяльності колективу мають закономірності його розвитку. До основних із них належать:

• “Ефект кооперації”, тобто підвищення через трудове об’єднання не лише індивідуальної продуктивної сили, а й набуття нової продуктивної сили, яка за своєю суттю є масова сила. Окрім цієї масової сили вже сам суспільний контакт викликає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії (К. Маркс).
• За умов ринкових відносин діє закономірність конкуренції співробітників та колективів за рівнем підприємницької активності, професіоналізму, освіти, культури, результативністю діяльності тощо.
• Вплив колективних морально-психологічних чинників. Вони утворюють систему морально-психологічних якостей, традицій, норм і т. п., котрі відкривають простір одним принципам і перешкоджають іншим. Тут реалізується принцип гармонічного поєднання колективності та індивідуальності. Не варто абсолютизувати жоден із них. Лише у діалектичній взаємодії вони забезпечують оптимальний розвиток колективу і особистості.
• Закономірність взаємодії формальної (офіційної) і неформальної (неофіційної) структур колективу, про що вже йшлося.
• Нарешті, колективу, як соціальній організації, притаманне управління і самоврядування.

Щоб глибше осягнути соціальну роль і значущість колективу в житті суспільства, познайомимося з його функціями. Саме вони визначають соціальне покликання колективу. Найчастіше виокремлюють чотири його функції:

1.Виробничо-економічна функція є провідною і передбачає виробництво матеріальної чи духовної продукції, або надання певних послуг.

2.Соціальна функція. Це створення належних матеріальних, культурних та побутових умов життя і праці трудівників, вдосконалення соціальної структури колективу, морально-психологічного клімату тощо.

3.Громадсько-політична функція. Вона покликана активізувати соціально-політичні та управлінські відносини в колективі через залучення працівників до управління справами колективу та суспільства, до самоврядування, до участі в роботі громадських організацій, різних формах демократії та ін. В підсумку ця функція націлена на посилення атит’юду, на розвиток управлінсько-політичної діяльності членів колективу, їх політично-правової та громадянської культури.

4.Духовно-виховна функція. Її завдання сприяти соціалізації людини, всебічному розвитку особистості, формуванню у неї високих морально-етичних якостей, національної самосвідомості, патріотизму, поваги до інших народів, гуманізму та соціальної справедливості тощо.

Безумовно, означені функції не вичерпують усього розмаїття життєдіяльності колективу. Проте їх зміст у поєднанні з вищерозглянутою організаційною структурою колективу дозволяє зробити висновок: трудовий колектив уособлює один з найважливіших соціальних інститутів суспільства. Його соціальна роль полягає в створенні матеріальних і духовних благ, збагаченні, інтеграції та стабілізації суспільства, у підвищенні професіоналізму і духовності працівників, у сприянні підприємницькій активності та соціальному партнерству, що за умов ринкових відносин є головним чинником посилення соціальної ролі колективу, а відтак–економічного та соціального благополуччя суспільства.

Важливою умовою функціонування і розвитку колективу є беззастережне дотримання певних принципів. Основними серед них є: органічне узгодження усіх функцій колективу, гармонічне співвідношення колективності та індивідуальності, провідна роль виробничо-економічної функції, співробітництво та соціальне партнерство, свідома трудова дисципліна, матеріальне та моральне стимулювання праці відповідно до її якості, ефективності та обсягу, а також ініціативності і творчості працівника тощо.

 

 

Дослідження управлінських процесів у колективі є одним із напрямків загальної соціологічної теорії соціального управління, котра вивчає його закономірності, методи та засоби. Щодо сутності самого поняття “соціальне управління”, то його можна визначити як цілеспрямовану діяльність по впорядкуванню та вдосконаленню структури соціальних об’єктів і суспільства в цілому для збереження їх цілісності та забезпечення прогресивного розвитку. Таке управління–це передусім керівництво людьми, їх спільностями, об’єднаннями та відносинами. В даному випадку мова піде про регулювання життєдіяльності одного із найважливіших осередків суспільства – трудового колективу. Він постає як об’єкт саме соціального управління, бо уособлює людське об’єднання, регульовану соціальну систему. Суб’єктом управління колективом, тобто регулюючою системою, є відповідний адміністративний апарат на чолі з керівником, який взаємодіє з колективом, котрий в цьому випадку постає як суб’єкт самоврядування. Відтак управління тут набуває вигляду взаємовпливу суб’єкта і об’єкта заради досягнення певної мети.

Що конкретно означає соціальне управління колективом?

По-перше, визначення основних критеріїв та показників його соціального розвитку. Водночас обґрунтування вимірів цього розвитку–економічного, соціального, культурного, психологічного тощо.

По-друге, управляти колективом–значить вміти виявляти, вивчати, збалансовувати і задовольняти потреби колективу, виробництва і споживача. При цьому враховувати наявні можливості вирішення означених завдань і керуватись принципом: максимум результативності при мінімуму витрат.

По-третє, управління колективом передбачає визначення вузлових соціальних та виробничих проблем, що перешкоджають успішному досягненню намічених показників. Це також знаходження методів і засобів усунення, перешкод,