Соціологія трудового колективу

Отже, зробимо висновок. Ринкова система господарювання вимагає відповідного типу керівника трудового колективу. На зміну колишньому вітчизняному керівнику-виконавцю вказівок “зверху”, потрібен управлінець-професіонал, володіючий науковим менеджментом, здібний до самостійної та ініціативної роботи. Звичайно, формування такого керівника пов’язане зі створенням в суспільстві належної системи підготовки управлінських кадрів і створення хороших умов для їх роботи.

 

 

Вирізняють два види соціального конфлікту в колективі: міжособистісний та міжгруповий. Перший являє собою зіткнення особистих інтересів, ціннісних орієнтацій окремих членів групи. Він супроводжується емоціями, неприязню, взаємними намовами тощо. Другий, міжгруповий вид конфлікту, представляє стадію максимального розвитку суперечностей між суб’єктами трудових відносин у колективі. Ці конфлікти можуть відбуватися як у прихованій формі (рестрикційна поведінка працівників), тобто вирішення суперечностей, що виникли, через байдуже ставлення до праці, навмисне обмеження виробітку, інші форми прихованого протистояння адміністрації підприємства, установи), так і в гострих, активних формах: страйк, саботаж, пікетування, виведення з ладу устаткування, колективне голодування, масове добровільне звільнення працівників тощо.

Помилково розглядати конфлікти лише в негативному сенсі. Вирізняють конструктивні і деструктивні конфлікти. Перші виявляються у принципових суперечках і позиціях, дискусіях, справедливих вимогах, обстоюванні певної точки зору тощо, спрямованих на вирішення групової чи персональної проблеми. Конструктивні конфлікти частіше виникають у колективах з високим рівнем морально-психологічної культури. Ділова конфліктність має мобільний характер, вона зникає, якщо проблема вирішується і колектив оздоровлюється.

Деструктивні конфлікти–“надбання” колективів з низьким рівнем морально-психологічної культури і виражаються у дрібних сварках, надуманих звинуваченнях, упередженості, несправедливих претензіях і т. п.

Звичайно, конфліктуючими сторонами можуть бути не тільки керівники та їх підлеглі (“вертикальний”конфлікт), а й рівні за посадою члени колективу (“горизонтальний” конфлікт).

Ключовим завданням у вирішенні конфлікту є знаходження його причини. В трудовому колективі рідко виникають моноказуальні конфлікти, тобто такі, що мають лише одну причину. Частіше–це комплекс причин при домінуванні однієї. Найпоширенішими з них є:

a.несприятливі матеріально-технічні та ресурсні умови;

b.низька організація праці та виробництва;

c.недосконалість та упущення в системі матеріального і морального стимулювання;

d.брак інформації, необхідної для процесу трудової діяльності, прийняття рішень;

e.соціальні негаразди–порушення відповідних норм, традицій, низький рівень і якість виробничого побуту;

f.вади у стилі керівництва;

g.низька морально-психологічна і духова культура в цілому членів колективу та ін.

Звичайно, певне значення в діагностиці та прогнозуванні конфліктів у колективах є врахування так званих факторів провокування. У деяких ситуаціях (наприклад, період переходу до ринкових відносин в Україні) головні причини спровокованих конфліктів мають тривалий характер, і соціальна напруженість спостерігається постійно. Скажімо, зовнішніми чинниками провокування конфліктів можуть бути дестабілізація обстановки в суспільстві, послаблення правової та соціальної захищеності працівників, підбурювальна діяльність неформальних організацій та лідерів тощо.

Мають місце і внутрішні чинники провокування конфліктів. Наприклад, невиконання керівництвом обіцянок, впровадження якихось новацій без врахування інтересів більшості працівників і т. п.

При вирішення конфлікту варто відрізняти безпосередній привід і справжні причини конфлікту, про які йшлось вище.

Які ж існують способи розв’язання конфліктів у колективі? Виокремлюють, принаймні, чотири такі способи:

адміністративний, компромісний, педагогічний та інноваційний.

Адміністративний спосіб передбачає попередження, настанови конфліктуючим щодо припинення суперечок, усунення однієї із сторін або розформування колективу. Якщо це міжгруповий конфлікт з порушенням громадського порядку, адміністрація має право не допускати таких працівників на територію підприємства, організувати штрейкбрехерство, звертатись до органів охорони громадського порядку та ін.

Компромісний спосіб. Він ґрунтується на узгодженні інтересів конфліктуючих, шляхом переговорів, причому кожна із сторін іде на певні поступки.

Педагогічний спосіб. У його арсеналі–дружні бесіди, переконання в згубності даного конфлікту, товариська критика, заспокоєння і т. п.

Інноваційний спосіб націлює на розробку та впровадження конфліктуючими якихось нових моделей та методів поведінки сторін (наприклад, змінити режим робочого дня, організацію виробництва, здійснити приватизацію, розробити нові критерії матеріального заохочення, підбору кадрів та керівника тощо).

Очевидно, що саме останній спосіб розв’язання конфліктів є найефективнішим та найперспективнішим, оскільки інші можуть лише тимчасово пригасити конфлікт, бо вони не викривають і не розв’язують істинних причин конфліктів.

 

1. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. Л. Социология труда. – К. : “Выща школа”, 1990. – 352 с.
2. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. – К. : УМК ЗО, 1992. – 144 с.
3. Соціологія: Навч. посібник / Упорядник Марчук П. П. – Тернопіль: Астон, 1998. – 300 с.
4. Соціальне управління: Довід. / В. Л. Василенко (керівник авт. колективу), В. Б. Авер’янов, Ф. Г. Бурчак та ін. : Упорядник: В. О. Тихонович – К. : Політвидав України, 1986. – 415 с.
5. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. : В. І. Волович, В. І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. ; Під заг. ред. В. І. Воловича – К. : Укр. Центр духовн. культури, 1998. – 736 с.
6. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления: Учеб. пособие для вузов. – М. :Высшая школа, 1990. – 302 с.
7. Соціологія. Матеріали до лекційного курсу. /В. Н. Піча, О. М. Семашко, Н. І. Черниш та ін. / Під ред. В.М. Пічі – К. : Заповіт, 1996. – 344 с.

1. Соціально – психологічний клімат первинного трудового колективу.
2. Соціальне управління трудовим колективом.
3. Типологія стилів керівництва.
4. Конструктивні і деструктивні конфлікти.
5. Методи управління колективом.

1. Поняття, структура та закономірності розвитку трудового колективу.
2. Соціологія управління трудовим колективом: сутність та функції.
3. Методи соціального укправління колективом.
4. Соціальне управління колективом і менеджмент.
5. Керівник в системі управління трудовим колективом.
6. Проблеми конфлікту в трудових колективах.

1. Що вивчає соціологія шлюбу та сім’ї?
2. Дайте визначення шлюбу, розкрийте його історичні форми.
3. Які різновиди моногамного шлюбу мали місце в Україні?
4. Умови укладення шлюбу в Україні?
5. Назвіть альтернативні форми шлюбу. Проаналізуте їх сутність.
6. Дайте визначення сім’ї. Які проблеми вивчаються при розгляді сім’ї як соціального інституту і як соціальної групи?
7. В чому полягає історичний характер сім’ї?
8. Охарактеризуйте основні типи сім’ї.
9. Розкрийте зміст соціальних функцій сім’ї.
10. Які причини виникнення конфліктів в сім’ї?
11. Чим зумовлене зростання кількості розлучень у наш час?
12. Проаналізуйте наслідки розлучень.
13. Тенденції розвитку сучасних шлюбно – сімейних відносин.
14. Чи правомірні твердження про загибель сім’ї як соціального інституту?
15. В чому особливості студентської сім’ї? Висловіть своє ставлення до неї.
16. Охарактеризуйте основні тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні.
17. Охарактеризуйте відомі вам типи сімейної структури.