Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сонячна система

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

який тривав близько 4 млрд. років, є, те, що в продовження його майже нічого не змінилося. Внаслідок припливних явищ еволюціонували система Земля-Місяць і Нептун-Тритон, але в інших випадках системи первинних-вторинних тіл проявили високу ступінь стійкості. Високий ступінь стійкості спостерігається не тільки в динамічному стані планет і супутників, а й у певному будові поясу астероїдів і кілець Сатурна. Ймовірно основною причиною такої стійкості є складний вид резонансної взаємодії тіл Сонячної системи.

Кеплерівський рух, обурюється в’язкістю, і еволюція протосупутників і протопланет з струменевих потоків важливим явищем акреції планет і супутників виявляється кеплерівський рух, обурюється в’язкістю (взаємними зіткненнями тіл). Дивно, що в усіх колишніх космологічних теоріях основні властивості такого типу руху розумілися невірно. Вважалося, що скупчення взаємно стикаються пилових частинок обов’язково розпорошилися в більшому обсязі. Але це невірно. Оскільки зіткнення є істотно не пружного, а частота зіткнень менше орбітальної частоти, то розсіювання сімейства, що рухається кеплеровскими орбітами, є негативним, а це означає, що елементи орбіт частинок поступово стають більш близьким. Ця негативна дифузія призводить до утворення струменевих потоків – самофокусуючихся потоків тіл, які перебували на орбітах навколо центрального притягуючого тіла. Мабуть, такі струменеві потоки повинні бути проміжною стадією в процесі аккреции небесних тіл. Сфокусовані потоки, які спостерігаються в даний час у поясі астероїдів і у метеорних потоках, можуть збережуться з тієї ж причини. Якщо це підтвердиться, то вивчення основних властивостей струменевих потоків в умовах, що існують в даний час, могло б зменшити спекулятивний момент гетогенних теорій.
Якщо припустити, що хмара, з котрого утворилася Сонячна система, була в цілому такою ж, як спостережувані в даний час темні хмари, то із спостережень можна отримати дані про мінімальну сукупності можливих магнітогідродинамічних і плазмових процесів у гетегонної туманності. Отримані нещодавно результати спостережень сильних магнітних полів і радіовипромінювання складних молекул в деяких темних хмарах дозволяє зробити певні висновки щодо стану речовини в цих хмарах. У первинної туманності магнітогідродинамічні явища повинні були бути ще більш суттєвими, так як у відповідності з усіма теоріями диспергування речовина розсіяла велику кількість енергії. Зрозуміло, що теорія походження Сонячної системи позбавлена всякого сенсу, якщо вона не буде заснована на сучасній фізиці плазми і магнітній гідродинаміці.
Очевидно, що теорії походження Сонця та інших зірок повинні бути також засновані на фізиці плазми і магнітній гідродинаміці. Зовсім недавно такі теорії носили занадто спекулятивний характер, так як було дуже мало достовірних відомостей про умови міжзоряних хмарах, які, очевидно, були колискою зірок і планетних систем. Внаслідок цього в більшій частині дослідження походження Сонячної системи ми не покладаємося на жодні початкові припущення, що стосуються первісного Сонця чи його історії. Вважаємо лише, що під час гетегенної ери воно існувало і було оточене плазмою. Однак із дослідження Сонячної системи можна зробити певні висновки про прото-Сонце: його маса була приблизно такою ж, як і на цю годину, але момент кількості руху і магнітне поле були істотно більшими. Недавній прогрес в інфрачервоної і мікрохвильовою астрономії дав так багато інформації про умови в темних міжзоряних хмарах, тож тепер уже можна перейти до безпосереднього дослідження первісного Сонця і хмари, що стала джерелом речовини для утворення планет. [1, 16-19]
 
Розділ 2. Будова сонячної системи
 
2.1 Сонце
 
Сонце – розпечена плазмова куля з температурою поверхні близько 6 тис. градусів за Цельсієм і температурою ядра – 15 млн. градусів. [5] Речовина знаходиться в стані гравітаційно-променистого рівноваги. Центральні області, в яких тиск досягає декількох сотень атмосфер і де відбуваються, за сучасними уявленнями, ядерні реакції, простягаються від центру Сонця до 1/3 його радіусу. Енергія, що виділяється в ядрі, шляхом випромінювання передається і конвективну зону. Нижній шар сонячної атмосфери завтовшки в 300 км на ¬ називається фотосферою [5]. Над нею розташовується хромосфера, яку чудово видно, коли відбувається сонячного затемнення – рожеве кільце навколо Сонця. Таке забарвлення виникає в результаті світіння певних ліній спектра водню, гелію, іонізованого кальцію та ін. Температура сонячної плазми підвищується з віддаленням від поверхні світила і досягає 1-2 млн. градусів в сонячній короні. Концепція гарячої сонячної корони основується на даних про високий ступінь іонізації частинок речовини, спостережуваної під час сонячного затемнення у вигляді перлинно-сріблястого сяйва навколо сонячного диска. У звичайних умовах світіння, корона губиться на тлі яскравого світла, розсіяного атмосферою Землі. Однак за допомогою спеціальних інструментів (коронограф) це явище можна спостерігати і поза затемненням Сонця Місяцем. Від центру Сонця новонароджений квант пробивається до його поверхні і більш прозорим верствам сонячної атмосфери. Далі він несе енергію в міжпланетний і міжзоряний простір. Однак період від народження до відчуження кванта становить десятки мільйонів років, внаслідок того, що в процесі свого руху він багаторазово взаємодіє з частками речовини, поглинається і перевипромінює в різних напрямках. [6] В середньому в 1 сантиметрі свого шляху квант один раз взаємодіє із сонячним речовиною. Зрештою, дійшовши до верхніх шарів Сонця, він вже мало чим нагадує своїх гамма чи рентгенівських предків, які народилися 10 млн. років тому в надрах світила. Тому перші ранкові промені Сонця, по суті, беруть свій початок від квантів – однолітків первісної людини. В
Фото Капча